Я вважаю, що дуже важливо зрозуміти яка біля тебе людина, ще до того як вийдете заміж. Іноді один єдиний випадок змінює все ставлення до людини, змінює погляди і розуміння того, чи зможеш ти з цією людиною спілкуватись далі чи ні.
З Артемом я зустрічалася два роки, у нас все було прекрасно. Ми обоє з ним єдині діти своїх батьків, ми обоє з ним доволі таки забезпечені люди. У обох є вже свої квартири, адже нам не по вісімнадцять років, йому вже тридцять, а мені двадцять шість. І коли наші стосунки перейшли на більш таку серйозну стадію, я зрозуміла, що готова жити разом з цією людиною. Він також неодноразово розказував про свої плани на життя зі мною.
Того літнього вечора він запросив мене до ресторану, ми часто ходили саме в цей заклад. По дорозі, коли ми прогулювалися алеєю в парку, біля невеличкого виїзного кіоску з морозивом, стояла жінка, а біля неї стояли двоє дівчаток. Я прислухалася до їхньої розмови, одна з них запитала: “Мамо, а ти купиш нам колись ось це здорове морозиво?” жінка ніякого посміхнулася і сказала “Так”, а інша дівчинка трішки старша сказала: “Ага, мабуть, коли виростемо”, жінка нічого не сказала лише сумно похилила голову. Мені стало настільки їх шкода, чомусь згадала своє дитинство. Я прекрасно пам’ятаю коли ми ще жили з батьками в одно кімнатній старенькій квартирі. Коли батьки рахували кожну копієчку, я тоді ще була мала, ходила, мабуть, до класу другого. Але я прекрасно це пам’ятаю, ту кризу з якої батьки виходили довго, але таке змогли вийти, щоб жити на тому високому рівні, на якому живемо ми зараз. Мені дуже стало їх шкода.
Я підійшла до тієї жінки з дівчатками, причому мій наречений залишився здивований стояти і спостерігати за цим всім. Я підійшла і сказала: “Ви, знаєте мені сьогодні наснився сон, що я маю пригостити морозивом двох найкращих дівчаток на світі і ось я цілий день ходжу і ніяк не можу вибрати, а подивилась на вас і зрозуміла, що це ви найкращі”. Дівчатка почали хлопати в долоні, я підвела їх і сказала, щоб вони вибрали те морозиво яке хочуть, матір сказала, що їм незручно і попросила дівчат вибрати найдешевше. Я ж заперечила сказала, що ні у сні сказали саме дороге і саме те яке вони хочуть. І дівчатка вибрали, їхній матері я також взяла морозиво, їй було ніяково. До того всього я витягнула п’ятсот гривень та дала одній з дівчаток в руки, адже розуміла, що жінка їх не візьме. Мама намагалася забрати від неї ті гроші та віддати мені, але я взяла швидко нареченого під руку і ми пішли, просто помахавши їм рукою.
Коли відійшли зо два метри, Артем струсну мою руку зі своєї і запитав: “Що це була за вистава?”. Я сказала йому, що мені стало шкода дівчаток які так хочуть морозива, він знову зробив здивовані очі і сказав: “І що тепер ходити і пригощати всіх злиднів морозивом, бо вони хочуть морозива, бо їм жарко. А чим їхня матір думала, коли їх народжувала, адже вона розуміла, що вона злидні й не зможе прогодувати своїх дітей, тепер вона ходить і випрошує грошей на морозиво.” Я заперечила, адже гроші в мене ніхто не випрошував, я сама чомусь захотіла дати, я навіть не можу пояснити чому, мене потягнуло до цих дівчаток. Мені хотілося зробити приємне саме цій родині.
Тоді я поставила питання Артему, кажу: “Життя різним буває, уяви, що ми з тобою одружені, народили дітей і у нас проблеми, і в нас немає коштів, а наша дитина хоче морозиво, що тоді робити?” Він глянув на мене і сказав, що допоки в нього не буде конкретної суми в банку, і він не буде впевнений в тому, що ми твердо стоїмо на ногах, ні про які діти він навіть чути не хоче. І взагалі діти, як сказав він, це не найголовніше в житті, важливо реалізувати себе та знайти себе в цьому житті. А діти то так. Від почутого в мене настільки зіпсувався настрій, що я не можу вам передати.
Ми якраз за цією розмовою дійшли до ресторану, сіли за столиком. Він намагався перевести тему, я підтримала його нову тему, але настрою не було зовсім. Коли вечеря дійшла до кінця і підійшла офіціантка, я попросила принести нам окремо кожному рахунок за їжу. Він був здивований, адже останніх кілька місяців рахунок в ресторані оплачував він, оскільки він уже офіційно вважався моїм нареченим. Вийшовши на двір він мене запитався, що це щойно було і я йому сказала, що він не зобов’язаний оплачувати обід кожному хто хоче їсти, повернулась і пішла.
Після того це була остання наша така довга розмова, він намагався ще зі мною поспілкуватися, намагався ще налагодити зв’язок, намагався вияснити ситуацію. Але скажу відверто найменшого бажання в мене не було з ним спілкуватися. Наче не було цих наших зустрічей, наших спільних років. Після того випадку, він став мені просто бридким. Ось так, один якийсь випадок, абсолютно змінив моє ставлення до людини.