Моєму татові Михайлу шістдесят вісім і він одружився вдруге. Колись я вважала, що мої батьки найщасливіші люди на землі. Тато Михайло був столяром, всі до нього зверталися в селі, кожен біг до Михайла, бо потрібно щось було витесати те чи інше. Мама Катерина куховарила по всіх весіллях, поминальних обідах, по великих святах, кругом вона була за кухарку. У них нас в неї було троє діток, всі одягнуті, нагодовані, доглянуті. Дім повна чаша, все зроблено батьковими руками. Затишок все життя був у батьковому і маминому будинку.
Була в мами краще подруга Марія, жили в межу одна біля одної. Тітка Марія нам була як рідна, жодне свято не приходило без її присутності. Колись вона дружкувала у мами з батьком на весіллі. А коли сама вийшла заміж то лише два роки прожила з чоловіком, а тоді стала вдовою. Після того заміж не виходила, дітей не мала, тому часто говорила, що ми для неї як рідні діти. Ми її любили без неї сім’я була як не повна.
Та ось, два роки тому, сталось нещастя, не стало нашої любої матусі. Ми давно вже виїхали з села по містах, мали свої сім’ї, роботи. Тому з батьком провести багато часу не могли, повтішали його та й полинули до міста. А тітка Марія нас заспокоювала, що вона, як завжди поряд, що вона, як завжди буде підтримувати Миколу і обоє сумуватимуть за їхньою любою Катрусею.
Та недовго вони сумували, через рік я отримала звістку від подруги з села, що тітка Марія перебралась жити до батька в будинок. І в мене були змішані чуття, адже з одної сторони я розуміла, що батькові дуже одиноко без мами, з другої сторони тітка Марія завжди була для нас частою гостею, ми до неї ставилися як до рідної, але з іншої сторони для мами це було щось на кшталт зради. Адже на роковини, коли її не стало, її чоловік почав жити з її найкращою подругою, з якою вона дружила понад шістдесят років свого життя. Коли я братам розповіла новину, вони сказали не вмішуватись, що, мовляв, батько та тітка Марія настільки одиноко себе відчувають, що тому зійшлись в одну хату, щоб стати підтримкою один одному на старості.
І ось, цього літа я з дітьми поїхали їх провідати. І хочу вам сказати, що приїхали неначе в чужу хату. Від того, що було там маминого не залишилося і сліду, тітка Марія пороздавала все односельцям, а дещо й повикидала. Все переробила під себе, навіть посуд свій перенесла, а мамин десь поділа. Некомфортно було в батьківському будинку. Та й тато за цей рік осунувся та дуже сильно постарів. Та саме головне, що тітка, яку ми вважали наче рідною, яка завжди була доброю та хорошою людиною, дуже змінилася. Вона постійно гримала на моїх дітей, була завжди без настрою.
А одного ранку, прокинувшись я почула розмову батька з тіткою. “Михайле, скільки ще вони в нас будуть сидіти. Вони й так мені набридли за все життя. Думала, що хоч на старості поживемо як чоловік і жінка, та зась. Раніше Катерина не давала, а тепер Катеринині діти і онуки”. Батько стояв понуривши голову та говорив: “Марусечко, ну, що ж я зроблю, вони трішки в нас погостюють та й поїдуть, ми з тобою залишимось самі.” Сказати, що мені було бридко від почутого, це нічого не сказати, тобто вони не випадково зійшлися, вони не просто одинокі старі люди, які втішають один одного, в старості. А вони давно вже були разом, ще при мамі.
Того ж дня, зібрала речі своїх дітей і поїхала до себе додому. Навіть нічого не пояснюючи батькові, та якщо чесно, він, мабуть, і не надто за те хвилювався. Розповіла братам те, що почула вони також шоковані тим, що дізналися. Тепер вже навіть не знаємо, як спілкуватись далі з батьком та з його новою дружиною.