В мене підростає донька, їй вже сімнадцять років. Вона вступила до університету в іншому місті. Їй зручніше між містами їздити потягом. Вона завжди в мене запитувалась, чому я не дозволяю їх їхати в купе, а лише плацкартом. Вона розповідала мені, що її подружки їздять купе, що там затишніше, спокійніше. Я ж до цього моменту не розповідала їй, чому саме я ввела таку заборону, я вирішила їй розповісти.
Розповім і вам. Я також, бувши студенткою, їхала потяг і мої батьки, для моєї безпеки, купували мені квиток, саме в купе, щоб менше було людей, щоб я могла відпочити. В дорозі, в одній з таких подорожей, до мене у купе сіло двоє чоловіків. Спочатку вони були доволі приязні, тихі люди. А далі вони почали вживати спиртні напої і тоді один з них запропонував мені скласти їм компанію. Я звичайно відмовилась, а коли вони вже майже спожили всю свою дозу, один з них почав до мене чіплятись. Я вириваючись кликала на допомогу.
Із сусіднього купе чоловік наважився зайти в наше, зчинилася бійка, на яку прийшла провідниця. Коли я вимагала, щоб вона викликала поліцію та хотіла написати заяву. А провідниця сказала, що не буде нікого викликати. Ще сказала, що вони все зрозуміли та чіплятись до мене не будуть. Сказала, щоб я зайняла своє місце і не заважала іншим пасажирам.
То було вночі, мені було їхати ще пів дороги, а я боялась заходити у своє купе. Добре, що в сусідньому купе, жінка погодилася пустити мене до себе, щоб розділити своє місце зі мною. Щойно я зайшла в сусідні купе і двері ще були не зачинені, як я почула, що провідниця говорить комусь із пасажирів. Сказала, що такі юні дівиці, як я, їй вже набридли, що я сама, мабуть, своїх супутників спокусила, а тоді передумала і вирішила влаштувати таку виставу. Що, мабуть, розкрутила вже їх на гроші, а тепер вже не знаю як втекти. Ще сказала, що таких як я, вона бачить здалеку.
Було дуже образливо, а ще соромно, перед пасажирами, які розуміли, що це про мене. Жінка, яка сиділа поряд, мене заспокоїла та сказала, щоб я не звертала уваги на таких жінок, як провідниця, адже в них самих немає особистого життя, ще й судить, мабуть, вона по собі та по своїх вчинках, саме тому в кожній жінці бачить саму себе.
Я на все життя запам’ятала обличчя тієї провідниці. І тепер, коли проводжаю доньку на потяг, завжди вглядаюсь в кожне обличчя. Я досі вдячна тій жінці, що розділила зі мною своє місце, адже не знаю, якби я тоді доїхала до місця призначення. Добре, що в нашому житті зустрічаються люди, які можуть допомоги.