Після того, як ми з чоловіком офіційно утворили шлюб, батьки з обох сторін перестали з намиспілкуватися. І все через вибір прізвища. Ми ж зробили свій вибір через те, що хочемо, щоб на наші діти не відчули того, що відчували ми у дитинстві.
Моє дівоче прізвище Пузо і хочу вам сказати, що все своє дитинство я через це плакала. Дуже багато було в мене прізвиськ, дехто навіть не знав, як мене звати, в основному всі кликали прізвищем. Коли підросла то вже чітко знала, що вийшовши заміж, погоджуюсь на прізвище чоловіка. Яким би воно не було. У моєї мами дівоче прізвище Коваль, я не розуміла, чому вона не залишила своє прізвище після заміжжя.
У двадцять років почала зустрічатися з Дмитром, я ніколи перед ним не підіймала тему прізвища, він на диво також. На той час він був старший від мене всього на рік. Після року відносин, він запропонував мені вийти за нього заміж і одразу сказав, що не буде наполягати на тому, щоб я брала його прізвище. Я сказала, що я не проти. Але прізвище його звучало – Бубон. Він сказав, що він не хоче такого прізвища для своїх дітей, адже виявляється він також все дитинство потерпав від насмішок. У нього були різні прізвиська, різні промовки про нього були, щось на кшталт “Лисий бубон, барабан, зацілований баран”
Дмитро сказав, що до вісімнадцяти років мріяв змінити прізвище, але чомусь не наважився, та й батьки не дозволили. І перед весіллям прийняли рішення, що візьмемо взагалі інше прізвище. Ми ходили у відповідні органи, писали заяви, хоча нас всі запевняли там, що прізвища бувають різні і, що можливо нічого страшного, якщо ми зупинимось на одному з наших прізвищ. Але ми вирішили все за себе.
Коли на реєстрації шлюбу, перед всіма, оголосили, що ми прийняли спільне рішення, що матимемо прізвище Шевченко, наші батьки ледь не втратили свідомість. Одразу почалися питання. Можу сказати, що саме це й зіпсувало наше свято, адже батьки з обох сторін дуже сильно образились. До кінця свята, жодна зі сторін не досиділа, вони просто покинули наше весілля.
А на наступний день, обидві сім’ї були в нас вдома і вчинили страшенний скандал. Що один, що інший батько, кричали на нас, що ми не вдячні діти, що ми замість того, щоб продовжувати прізвище діда-прадіда, обрали зовсім чуже. Моя мама сказала, що ми будемо покарані долею, адже не можна так чинити, бо це передається з роду в рід, а ми так вчинили, відмовилися від свого коріння. Ніяких пояснень від того, що ми не хочемо, щоб майбутні наші діти страждали від насмішок, не допомагали. Батько чоловіка сказав: “І що? З вас сміялись і з нас сміялись, ну ми ж не вмерли? Нічого страшного, посміються, виростуть, забудуть”. Свекруха голосила, плакала та говорила, що тепер у селі з неї сміються, вже не через те, що в неї прізвище Бубон, а через те, що її син тепер Шевченко.
Вже промайнуло пів року, батьки на контакт не йдуть. А місяць тому я дізналася про те, що я вагітна. І хоч ми й написали обом батькам, поки що ні свекри, ні мої батьки ніяк не відреагували і не привітали нас. Та ми з чоловіком раді й сподіваємося, що наші дітки будуть здорові і щасливі, і саме головне, що в їхньому житті не буде тих насмішок які перенесли ми. Адже можу сказати, не дивлячись на те, що я вже доросла, мені досі болісно згадувати свої шкільні роки.