Я, бабуся дівчинки підлітка, моїй Карині чотирнадцять. Вона активна, дуже красива, талановита та розумна дівчинка. Так сталося, що її матері, моєї першої невістки нестало коли Карині було лише п’ять. Я з сином її виховувала, як могла, всюди їй допомагала. Але рік тому мій син Дмитро зустрів жінку, якщо чесно, я вже навіть хвилюватися стала, що стільки років йому, минає молодість, а він все ніяк не знайде дружини. Він казав, що поки Карина маленька, він не буде травмувати її та проводити іншу жінку. Але коли вона пішла до восьмого класу він зустрів Людмилу, а я була рада. Спочатку Люда мені сподобалась, така добра, тиха, спокійна, в неї дітей не було, на жаль, як я зрозуміла, мала вона якісь проблеми зі здоров’ям. І от вона почала гарно ставитись до Карини, говорила, що розуміє, що перехідний вік, що буде намагатись знайти до неї підхід. Але проживши місяць разом, Карина почала до мене приходити та скаржитись, що Людмила на неї гримає, що Людмила її обзиває, що копирсається в неї в речах, а ще говорила, що там не вміє їсти готувати. Карина приходила до мене їсти щодня, я живу прямо біля паркану школи. Так от, на велику перерву дитина до мене приходила поїсти і перед тим як йти додому, вона також заходила їсти. Я питала сина чи це правда, син говорив, що чомусь дівчата його не можуть поладнати і дуже за те хвилювався, але говорив, що Люда доволі смачно готує, ну думаю, мабуть, захищає її.
Але коли це почало продовжуватись і затягнулося на пів року. Останньою каплею стало те, що Карина прибігла і говорить, що Люда сказала, що як тільки вона закінчить дев’ятий клас, то до одинадцятого нехай не збирається. Її відправлять якомога далі від дому, в інше місто, в якесь там училище. Ну думаю, це вже всі рамки переходить, вирішила я навідатися. Хоча я обіцяла сину, що лізти в їхню сім’ю не буду, та я таке прийшла до Людмили. Карина в школі, Дмитро на роботі я почала виказувати так, як є, а Люда мені говорить, що це неправда. Що це Карина їй говорить різні погані речі, що навмисне псує їжу, коли Люда готовить, досипає то солі, то перцю, то вогонь збільшить, щоб воно все пригоріло. Ще речі свої розкидає шафи, а тоді кричить, що це Люда їй зробила. Ви знаєте, я розгубилася, вже не знала кому вірити. Але ж сльози онуки я бачила реальні. І вирішила я, ось що зробити у мене є такий старий кнопковий телефон, а на ньому є диктофон. Я той телефон тримаю в сумочці на всяк випадок, на запас. І я коли пішла мити руки, знала, що десь зараз прийде Карина зі школи, включила диктофона того на телефоні і поставила тихенько в Карининій кімнаті. Коли виходила з квартири, якраз на порозі зустрілася з онукою. Вона запитала чи я надовго йду, я сказала, що через годину повернуся якраз батько її повернеться і разом повечеряєм. Через годину повертаюся, бачу у Людмили очі запухлі, плакала. А Карини немає, питаю де вона, невістка каже пішла гуляти з подругами, ну я знов кажу йду руки помию ванну, а сама шусть до Карини в кімнату, та й за диктофон.
Люди добрі, я коли його ввімкнула, як я почула, що дівчинка може говорити дорослій тітці, то мене ледь не вхопив там інфаркт якого бруду моя онука говорить цій жінці. Головне було сказано те, що я маю прийти сьогодні ввечері, не вечеряти, а для того, щоб її разом з усіма її речами вишвирнути з квартири, що, мовляв, Карина зробила все для того аби налаштувати батька і бабусю проти Людмили. Я розумію, що це можливо вона приревнувала батька до цієї жінки. Але ж навіщо бути такою невихованою, я не знаю, як тепер найти підхід до онучки. Дочекавшись Дмитра з роботи, ми троє сіли вечеряти. Я бачила хвилювання Люди, я розуміла чому, адже я чула, що їй говорили про онука. Хоча Люда ніколи не жалілася. А тоді я поставила запис із телефону на стіл і ми втрьох це почули Люда коли це почула закрила обличчя руками і вибігла з кімнати, мій Діма пішов її втішати. Син вирішив, що Карина не така то вже маленька дівчинка, що він з нею сам поговорить.
Я не знаю про, що вони говорили, але є проблема в тому, що моя онука тепер зі мною не хоче розмовляти. Коли я прийшла до неї, на перерві, вона мені так заявила: “Ти проміняла мене на якусь чужу жінку”. Прошу у вас поради, що зробити, щоб достукатись до серця онуки. Щоб вона не була такою егоїсткою, як її до неї донести те, що її батько заслуговує на щастя. А проти неї ніхто нікого налаштовувати не збирається.