Я допустилася помилки, за яку тепер розплачуюсь. Я досі дуже кохаю свого чоловіка, не дивлячись на те, що ми вже рік не проживаємо разом. Одружувались ми з великого кохання, наша сім’я була, на мій погляд, ідеальною. Коли в нас з’явилась донечка, то ми були найщасливіші у світі. Мені здавалося, що так буде завжди.
Коли доньці виповнилося п’ять років, мене покликали на зустріч однокласників. Я спочатку вагалась, іти чи ні, але згодом пішла.Кликала з собою чоловіка, та він сказав, що все одно там нікого не знає, тож чоловік залишився з донечкою вдома. Пішла зустрітись з однокласниками і там зробила ту помилку, про яку шкодую досі.
В мене в класі був хлопець, який за мною упадав до одинадцятого класу, але він мені ніколи не подобався. І ось, на зустрічі однокласників, він випивши зайвого, почав розповідати мені про те, як він досі мене кохає. Як я йому потрібна, що він чекає допоки я до нього прийду. Я ж сказала йому, що я щаслива дружина і мама, і що моя сім’я це найважливіше в мене є, і ніхто крім них мені не потрібен. Після цього наша розмова закінчилась.
Я не знаю яким чином, але підозрюю, що у мої напої, щось було додано, я дуже швидко сп’яніла. Опам’яталася я вже після опівночі, у зовсім чужій квартирі, як виявилося у квартирі того самого наполегливого залицяльника, ще з моєї юності. Зрозуміла, що була в такому стані, що не відповідала за свої дії і як результат, це була зрада. На мої претензії він посміхався, та говорив, що завжди радий бути біля мене.
Коли повернулась додому, чоловік з донечкою вже спали я не стала їх будити. Я спочатку пішла у душ і чи не до ранку приймала його, щоб змити той бруд який відчувала на собі. На ранок чоловік запитав як я відпочила, я сказала, що все добре. А в самої у душі все вирувало, я не могла прийти до тями і боялась, що мій чоловік дізнається про то те, що сталося. Мабуть, зо два місяці я ходила та оглядалася, чекала того хто прийде і розповість моєму чоловікові. Але все було тихо, все було добре, рік промайнув непомітно.
Одного дня на прогулянці з донькою та чоловіком, я зустріла того самого однокласника. Він підійшов до мене та запитав, як справи, а ще запитав чи не завагітніла я тоді після ночі з ним. Це було важким і підлим ударом. Того ж дня, чоловік не говорячи ні слова, не дивись на мої спроби пояснити все, зібрав речі і пішов від мене. Доньці сказав, що він її любить і, що завжди буде її підтримувати та бачитися з нею. Він зі мною зовсім не розмовляв, сам подав на розлучення, сам погодився на сплату аліментів, та на те, щоб бачитися з донькою два дні в тиждень.
А цього року ми вели донечку до першого класу. Вперше за весь час, він зі мною привітався. Я досі при зустрічі з ним хочу плакати, адже розумію, що я втратила. У нього нікого не має, тому я сподіваюсь, що колись він вислухає мої пояснення і зможе мене пробачити. А поки що, насолоджуюся хоча б тими зустрічами без слів.