Я ніколи не мав сумнівів в своїй дружині. Ми жили, як то кажуть – “душа в душу”. Між нами і далі панувала та іскра, що у молодості. Яка нас і поєднала разом.
Дружина смачно готувала і постійно знайходила якісь нові рецепти. А я приходив з роботи і залишав їй маленький сюрприз на наступний день. Ховав його у якусь схованку, а вранці телефонував і казав куди піти і де його знайти.
У нашому домі панувало тепло і кохання. Та й пристрасті нам вистачало. І це попри те, що у нас двоє маленьких дітей. Одним словом я був задоволений. Хоча від своїх колег та товаришів наслухався багато, що вони з дружинами живуть, як сусіди або ще куди гірше. Добре, що у нас не так.
Мені навіть і не вірили, що можливо так гарно жити. Мабуть, зурочили таки. Треба було не ділитися з ними.
Я вирішив зробити дружині досить коштовний подарунок на день народження – сережки з діамантами. Так, як вона знала скільки я заробляю і зарплату я віддавав їй – я почав шукати додаткові методи заробітку.
ВИрішив підтаксовувати. Брав два замовлення під час обідньої перерви і ще кілька після роботи. В мене в запасі було три місяці і я планував заробити ту суму на подарунок.
Одного разу в обід мені трапився клієнт, який їхав за адресою будинку, у якому була наша квартира. То ж я подумав, що забіжу додому на хвилинку і поцілую дружину та й перекушу.
Моєму здивуванню не було меж, як цей чоловік піднявся сходами на мій поверх і постукав в мої двері. А дорогою ще й розповів, що їде до своєї коханої. Я ж піднявся на один поверх вище і дивився.
На власні очі побачив, як моя дружина відчинила двері і цей чоловік зайшов у мою квартиру. Ще й при вході поцілував Аню і ляснув її по п’ятій точці. Моєму обуренню і приниженню не було меж.
Білий день на вулиці, наші діти вдома. Та чим вона взагалі думає і як посміла мені зрадити?…
Я відчинив двері своїм ключем і тихо зайшов. Побачив, що вони вже сидять на кухні на диванчику і обнімаються і цілуються. Мене навіть і не бачили. Тоді я зі всієї злості аж крикнув:
– Забирайтеся обоє з мого дому! Негайно!
Цих голубків наче током розділило. Аня почала плакати і виправдовуватися. Та я був незворушний. Лише сказав, якщо вона хоче побачити ще колись наших дітей – хай мовчки йде геть.