Мій брат Антон людина дуже важка емоційно. Він старший від мене на п’ять років, з ним було важко в дитинстві. Характер у нього дуже важкий, він вічно незадоволений життям. Все йому не так, батькам було важко з ним, я також намучилася. Мало бути все так, як він хоче. Характер у нього копія бабиного, батькової матері. Вона така ж була, все не так і всі не такі. При цьому вони один одного на дух не переносили, хоча навіть зовні дуже схожі.
Я завжди Антону говорила, що його характер його погубить. Так і сталося, лише дивно, що так пізно. Може якби раніше, то встиг би виправитися, а вже за шістдесят років, кому ти тепер потрібен.
Антон після того, як відслужив, влаштувався на роботу, завдяки своєму характеру добився того, що мав хорошу посаду. Коли йому виповнилося тридцять Антон одружився, дружина в нього на вісім років молодша. Звати невістку Наталя, вона одразу мені сподобалася, дуже добра та світла людина. Ще з першого знайомства я її пошкодувала, бо ж знала свого брата.
Спочатку Антон неначе й непогано ставився до Наталі, але коли в них народилися діти, то він показав свій характер. Все не так йому було, не раз я втішала Наталю, та сварилася з Антоном. Вона ж його кохала та все прощала, хоча я б на її місці давно втекла від такого деспота.
Але час плинув, їхні донечки виросли, заміж повиходили. Ми всі вже не молоді. Та от Антон не змінився зовсім, навпаки став ще більш прискіпливим та буркітливим. А як на пенсію вийшов то бідна та Наталя, як не прийду до них то він її пиляє. Не так їсти подала, не ту тарілку, мало солі, багато солі, одяг довго висить випраний, вазони порозводила, вікна позаставляла ними. І це ще не все. Хоча Наталя прекрасна господиня, не кожна з нею зрівняється.
Так от минулого місяця ми святкували день народження Наталії. Всі гості вітали її та бажали здоров’я, а Антон мало того, що не привітав її нормально, він ще й прискіпувався за все. На кінець вечора сказав, що він на її день народження занадто багато грошей витратив, тепер вона має йому те все повернути. Наталя лише сумно посміхнулася, я ж звичайно нагримала на Антона.
Та вже на наступний тиждень Наталя поїхала до Одеси, знайшла роботу два тижні через два, доглядати літню жінку. Антон тішився, що нарешті його жінка навчиться гроші нормальні заробляти. Але пройшло два тижні, а Наталя не повернулася, ще тиждень немає її. Я з нею телефоном говорила, то вона сказала, що шукають їй напарницю.
Аж три дні тому, пізно ввечері прийшов до мене Антон. Виявляється йому прийшло повідомлення, що Наталя з ним розлучається. І дійсно вона подала на розлучення, змінила номер телефону, ніхто, окрім доньок не знає де вона. От як потрібно довести дружину, щоб вона покинула все, що наживала понад двадцять років.
Я її не засуджую, а співчуваю, що життя своє на такого деспота витратила. Антона не жалію, бо що зарабив те й має. Ще й доньки з ним неохоче спілкуються. Ось так буває в житті.