Правду кажуть, що в кожного своя доля і ніхто не знає де кого зустріне. Це я переконалася на житті свого сина. Коли моєму Антонові виповнилось тридцять років, я почала бити на сполох, щодо того, що він досі не одружений. Вже всі його однолітки одружилися, вже діти дорослі де в кого.
У тридцять два роки його однокласник їхав на роботу в столицю, запропонував Антону також поїхати з ним. Антон з цим погодився, я почала ще більше бідкатись, говорила, що навряд чи він там когось собі знайде, простий хлопець провінційного містечка у великому місті нікому не буде потрібен. Син сердився, знову ж таки та говорив, що якщо не судилось йому знайти собі пару, то так і проживе один. Два роки від сина не було ніяких чуток про особисте життя. Телефонував раз у кілька днів, говорив що все в нього добре, часто нам пересилав кошти на всілякі потреби. Ми ремонт будинку зробили завдяки сину.
Та якраз перед новорічними святами син зателефонував та сказав, що приїде додому та сказав, що приїде він не сам. Я була здивована, але одразу почала уявляти те, що він привезе дівчину знайомитись з нами. І він дійсно привіз дівчину. Дівчину в прямому сенсі слова, бо якщо йому на той момент було майже тридцять п’ять, то їй лише виповнилося двадцять. Та що мене більше здивувало, що вони були не самі, з ними була маленька дворічна дівчинка. Син представив Тетяну як своєю цивільною дружиною, а дівчинку Соломійку представив своєю донечкою, нашою онучкою.
Звичайно ми прийняли дівчаток, звичайно я раділа, що в мене є онука, але водночас дуже сердилася на сина та сварилася, що він не розповідав правди та приховав від нас народження онучки. Тетяна була мовчазною, часто соромилася, була малоговірливою. Також мені було дивно якось бачити її витончену, ніжну, дівчину, біля такого вже дорослого, трохи незграбного чоловіка, як мій син. Я навіть один раз запитала сина, як він зміг знайти собі таку юну дівчину, чи найкраще було б знайти жінку свого віку. Син на мене тоді нагримав та сказав, щоб я навіть не здумала такого говорити Тані. А я й не говорила, я до неї ставилась добре. Вона також була дуже хорошою дитиною, хоч росла все життя в місті, та в нашому заміському будинку гарно справлялася, завжди мені допомагала, не дивлячись на те, що дитинка у неї маленька.
Дивувало мене ще те, що дитина називає її Танею, а сина батьком, а за кілька днів називала нас бабою та дідом. Але одного дня відкрилася правда. Одного дня син з Тетяною та Соломійкою кудись поїхали, сказали, що в справах і так повторялася доволі довгий час, місяць чи більше. А одного дня пролунав дзвінок на наш стаціонарний телефон, я була здивована, адже він в нас лише заради інтернету, давно на нього ніхто не телефонував. Я підняла слухавку мене попросили покликати Антона чи Тетяну, я сказала, що їх нема дома, але я обов’язково їм перекажу те що потрібно. І та жінка сказала, щоб я передала сину та невістці, що в їхній справі все гаразд, їм дозволили удочерити Соломійку. Мене наче пронизало чимось, я не могла зрозуміти про що мова. Через годину приїхав Антон та Таня і я покликала їх обох на серйозну розмову, сказала, що я хочу знати правду. Я бачила, що Тетяна ледь не плакала, а син мені розповів всю історію.
Виявляється, що коли вночі син повертався зі своїм напарником з роботи, він побачив біля одного з під’їздів на лавочці дівчину, щось плакала, а на руках в неї спала маленька дівчинка. Антон не зміг пройти повз, запитав, що сталося. Виявилося, що Таня і її маленька, дворічна сестричка, виявились нікому не потрібними, після того, як не стало їхньої мами, їхній вітчим просто вигнав їх на вулицю, з їхньої ж квартири. Мій син тоді запросив їх до себе, адже не залишати жінку та маленьку дитину на дворі. Таня не хотіла йти, але через Соломійку не було вибору. На наступний день, мій Антон зі своїм другом ходили до вітчима Тетяни, щоб допомогти дівчині повернути квартиру. Але як виявилося, документально квартира повністю на тому чоловікові.
Тож Тетяна з Соломійкою практично виявилась на вулиці. Вигнати її зі своєї квартири Антон не міг, по не дозволяла совість. Тож сказав Тетяні, що вона може пожити з маленькою сестричкою в нього, поки не розв’яжить всі проблеми. Але проблема була в тому, що Соломійку хотіли забрати в дитячий будинок, адже Тетяна у свої двадцять років виявилася безхатьком, в неї не було житла, в неї не було стабільного заробітку, адже вона щойно закінчила навчатися і лише влаштувалась на роботу. І тоді мій Антон запропонував їй свій варіант розв’язання проблеми, він сказав, що він одружиться з Тетяною і тоді вони зможуть удочерити Соломійку. Таня спочатку не була згодна, адже знала мого сина всього-на-всього один місяць. Але знову ж таки, питання було в основному не в ній, а маленькій Соломійці, яку мали забрати дитячий будинок. Саме так, вона стала дружиною Антона. Прожили вони в місті ще два місяці, а тоді вже наважились переїхати до нас, адже потрібна була приписка. Я ще довго відходила від тієї історії. Таня ще довго практично не виходила зі своєї кімнати, бо їй було соромно, лише Соломійка розраджувала атмосферу між нами.
Того часу минуло шістнадцять років, в Антона і Тані за ці роки народилися двоє прекрасних синочків. А сьогодні нашій Соломійці виповнилося вісімнадцять років, вона моя перша онука і улюблениця. Мій син і невістка живуть у злагоді й любові, а я за них дуже рада і щаслива. Соломійка хоч називає Антона батьком, а Таню мамою, все ж знає, що Антон не рідний, а Таня старша сестра. Сьогодні під час застілля, коли ми вітали нашу іменинницю, вона піднялася і сказала, що хоче подякувати своїй рідній мамі за те, що вона народила їй маму Таню, а мені вона подякувала за те, що я їй народила найкращого батька у світі. Не дивлячись на те що сьогодні було дуже радісне свято, я дуже сильно плакала, я рада, що Бог послав моєму сину таку хорошу дружину та таку хорошу доньку.