До сорока років я був нежонатий, чому так, мабуть, так склалися обставини. Спочатку навчання, а тоді робота, тоді кар’єрний ріст. Я працював би хотів забезпечити себе житлом, хотів мати власний автомобіль. Відносини хоч і були мене жінками та всі були недовготривалими, всі хотіли сім’ю, хотіли багато уваги, а я ж чомусь концентрувався на тому, що маю досягти успіху в кар’єрі.
У тридцять вісім я став директором однієї з відомих фірм, я маю велику простору квартиру, маю заміський будинок з басейном, з великою зоною відпочинку, я маю два автомобілі. Єдине, що не вистачало, це дружини та дітей. На моє тридцятидев’ятиріччя, моя сестра прийшла не сама, а прийшла зі своєю подругою Юлею. Подруга однолітка моєї сестри їй було двадцять дев’ять. Ми почали спілкуватися, а згодом і зустрічатися, вона цікава співрозмовниця, з нею добре було проводити час.
Я після пів року відносин з нею запропонував їй переїхати до мене, вона погодилась. І тепер я розумію, що я абсолютно нічого не знав про людину. У нас виявилось дуже багато розбіжністей, якщо я піклуюсь про те, щоб в моєму житті все було якісне та комфортне, то для Юлі головне – це статус та престижність.
Найперше, до чого вона мала претензії, це до мого телефона, вона одразу сказала, що потрібно купити мені крутий айфон, щоб одразу було видно, що я не просто якийсь там різнороб, а директор хорошої фірми. Хоча я їй пояснював, що телефон для мене в першу чергу це засіб комунікації, я телефоную і більше нічого мені не потрібно. Для листування в інтернеті використовую в основному свій ноутбук. Та все ж Юля не могла зрозуміти, чому я не дбаю про престиж. Далі Юлі не подобалось те, що я займаюся спортом у себе вдома, адже я придбав потрібний для мене інвентар, знову ж таки, вона сказала, що я, як людина зі статусом, маю записатися на найкращий тренажерний зал нашого міста, щоб всі бачили який я крутий.
Інколи, в час пік, я можу скористатися навіть метро, для мене це не проблема, вона ж відмовляється їздити громадським транспортом, каже, що це не наший рівень, їздити потрібно лише на власному авто. А не зовсім нещодавно, Юля почала говорити про те, що нам потрібно розв’язувати питання з дітьми. Я ж задумався чи варто нам з нею настільки зближуватися, щоб ставати батьками. Адже діти лише в проєкті, а Юля вже розповідає в які брендові речі вона їх буде одягати, які іграшки буде купувати, навіть вибрала найкращу елітну школу та елітний садок, звичайно з найдорожчих, куди будуть ходити наші майбутні діти. Коли я Юлі сказав, що я не хочу дітей вона дуже образилася і наразі між нами виникла деяка пауза, ми практично не спілкуємося, хоч і проживаємо в одній квартирі.
Натомість на роботі я почав більше спілкуватися зі своєю колегою, головним бухгалтером Ольгою. Вона старша від мене на два роки і я знаю, що в неї є син підліток, Ольга розлучена уже доволі давно. Чому я зверну на неї увагу, а саме тому, що бачив, як вона ставила на зарядку телефон такої ж моделі, як мій. Я посміхнувся та запитав, чи така мала зарплатня в головного бухгалтера, що вона не може собі купити айфона. Ольга знизила плечима та сказала, що не бачить потреби платити за щось величезну суму, якщо можна придбати доволі хорошу, якісну модель за ціну в десятеро менше. Я їй пояснив чому так запитав, сказав, що до мене самого були такі питання. І зараз я розумію, що мені більше подобається спілкуватися з тихою, скромною та розсудливою Ольгою, ніж з галасливою та завжди чимось незадоволеною Юлією.