Так сталося, що майже все своє життя до заміжжя я провела у бабусі, батькової матері. З мамою я жила лише до шести років, поки вона не вийшла заміж в друге. От тоді я й стала не частою гостею у маминому домі. Коли мені було вісім, мама народила сестричку Анюту. Мамі було не до мене.
Коли мені виповнилося вісімнадцять не стало бабусі. У спадок мені дісталася її однокімнатна квартира. Я жила сама, мама з сестрою до мене майже не навідувалися, ми мало спілкувалися. Мама не цікавилася як я живу, за що харчуюсь. Мені доводилося і навчатися, і працювати.
У двадцять один я зустріла Юру. Після двох років відносин я вийшла заміж за нього. Я добре спілкувалася з його батьками, свекруха була другою людиною, після моєї бабусі, хто віднісся до мене з теплотою. А свекор став мені батьком, якого я ніколи не мала, тому що мого батька не стало коли мені було три, а вітчим мене не хотів знати.
На весілля моя мама прийшла лише на годину, вітчим з сестрою не прийшли взагалі, в них були справи. Після весілля свекри переїхали жити в село до Юриної бабусі, а двокімнатну квартиру віддали нам. Ми з чоловіком порадилися й вирішили продати дві квартири й придбати одну більшу. Його батьки підтримали наше рішення.
Так ми прожили душа в душу п’ять років. У нас все добре у відносинах, єдине що нам ще не вдається, стати батьками. Ми обоє здорові, свекруха каже, що це моя образа на матір все блокує, вона просить, щоб я пробачила мамі. Та хіба це так легко. А після останніх подій я ще більше образилася.
За ці роки, в сім’ї мами сталося кілька подій. Спочатку вона знову стала вдовою. А два роки тому видала заміж мою сестру. Зараз я знаю, що сестра при надії. І от одного дня лунає телефонний дзвінок від мами. Моя мама вирішила прийти до мене в гості, сказати, що я здивувалася, то нічого не сказати.
Прийшовши до нас мама довго ходила нашим помешканням, роздивлялася, хвалила за ремонт, за меблі. Говорила, що завжди знала, що з мене буде гарна господиня. А коли ми сіли до столу мама вирішила відкрити нам причину свого візиту.
– Донечко, я вже не молода, потрібно про старість думати, думати де голову прихилити. Я собі подумала, що ви живете самі у трьох кімнатах, дітей не маєте, то може б я до вас переїхала? А то в Анюти скоро дитинка народиться, куди ж нам у двох кімнатах. Вони планують мою кімнату під дитячу зробити.
Від почутого в мене відібрало мову. Тобто двадцять вісім років я мамі не потрібна була, а зараз я стала “донечкою”. Я як могла коректно пояснила мамі, що ми не будемо її до себе забирати. Що квартира в якій вона проживає з сестрою по заповіту батька належить їй і мені. А отже Анюта може розраховувати лише на мамину частину. І раз так поставлене питання, то я можу вимагати свою частину.
От тут і полилися ріки маминих образ. Я почула про те яка я не вдячна, що добре, що вона мене до баби віддала, а не витрачала на мене свій дорогоцінний час. Що я невдячна матері за життя, що жадібна і готова забрати останнє у рідної сестри. Та самим болючим стали слова “Тобі Бог дітей не дає, бо ти безтолоч, лише про гроші думаєш, ти зажерлася” Після тих слів я вийшла з кімнати, було так боляче, що я нетещо плакати, я дихати не могла. Навіть не знаю як Юра її виставив за двері.
Та з того часу я вважаю, що матері в мене немає. Бо ж не може рідна людина бути такою жорстокою, щоб бити по найболючішому.