От не розумію я, як це у вдвох батьків виростають такі різні діти. Старші двоє хлопців в нас виховані, совісні, дуже добрі. А от молодша донька навпаки, абсолютно ніколи нею не можна було управляти. Ще з самого дитинства вона була розбишакою, завжди потрапляла в якісь історії, завжди я бігала до школи та слухала про те, яка в мене росте донька-розбишака. Я сподівалась, що вирісши вона стане більш серйознішою. Та де там.
Між старшими хлопцями-близнюками і донькою різниця в десять років, вони завжди сестру захищали, завжди за неї заступалися, навіть переді мною. А ще завжди їй догоджали та любили її. І коли вони одружилися, то все одно сестра для них була дуже важливою людиною. Час плину, уже в старших і онуки з’явилися, а донька у своїй двадцять п’ять, все ніяк не може вгамуватися.
Все в якійсь історії потрапляє, живе з нами. Ніяк не може на якусь нормальну роботу влаштуватись, навчання закінчила ледве-ледве. Ми лише знайдемо її яку роботу, вона попрацює там місяць-два та й звільняється, бо все їй не так. А ось не зовсім нещодавно я дізналась неприємну історію про мою доньку, після цього я не хочу більше їй ні у чому допомагати.
Тоді якраз приїхали онуки від одного із синів до нас. Одного вечора я бавилася з ними, розмовляла про всіляке, розповідала свої історії. Аж тут один з онуків, якому п’ять років запитав “Бабусю, а ти купиш мені велосипед?” я звичайно ж погодилась, сказала “Звичайно куплю”, а онук продовжує “Я от дома вже батьків запитував, але тато каже, що поки вони тітки Ірини кредит не виплатять, то ніякого велосипеда мені не куплять” Почуте мене дуже збентежило, я не стала нічого більше говорити онукам, лише пообіцяла, що обов’язково на день народження придбаю велосипед.
Але одразу зателефонувала до сина та запитала, що значить “виплатять тітки Ірини кредит” син і не хотів мені говорити, але зізнався. Виявляється, моя донька взяла величенький кредит, а заплатити його немає коштів і звернулась вона саме до своїх братів. І от зараз вони обидва виплачують її кредит. Я була приголомшена.
Того ж вечора з Іриною була дуже серйозна розмова. Я сказала їй, що якщо вона не візьметься за голову, я її просто виставлю з квартири, і не подивлюсь на те, що вона моя рідна дитина. Чоловік мене підтримав. Донька обіцяла виправитись та сказала, що піде на будь-яку роботу і буде виплачувати свій кредит сама. Я на це й сподіваюсь, адже куди ж це годиться, у синів свої діти, свої сім’ї, а вони двадцяти п’яти літню сестру на свої шию посадили і тягнуть, та ще й потай від мене її борги платять. Та я й досі дивуюся, як же так, що з трьох дітей, двоє таких серйозних, відповідальних, дбайливих, а одна у двадцять п’ять років поводиться наче в п’ять.