Нещодавно почула розмову двох своїх колег. Одна з них негативно висловлювалася, щодо того, що молоді мами не дозволяють зараз бабусям виховувати їхніх дітей. Ще розповідала про те, як колись вона своїх дітей по черзі залишала на кілька місяців, то свекрухи, то у своєї мами і її діти виросли прекрасними людьми. Колезі цій зараз шістдесят років, вона вже сама бабуся і її доньки не дозволяють аби вона втручалася у виховання онуків. І я розумію їх.
Мені тридцять п’ять і в мене в самої троє діток, я виховую їх виключно самі з чоловіком. Ми пояснюємо обом бабуся з двох сторін, що ви для того, щоб їх любити, але не виховувати, для виховання є батьки. Я сама колись росла з бабусею, вона була прекрасною людиною, вона найдобріша і найніжніша була у світі. Моя ж мама має дуже строгий характер, вона мною практично не займалась і саме тому, я не хочу, щоб вона зараз виховувала моїх дітей. Адже вона не знає потреб дітей, вона не виховувала, ні мене, ні мого брата. Ми з братом почали жити з мамою, бувши уже в старших класах, тобто підлітками. Та ж сама історія із чоловіком. Він виховувався у бабусі з дідусем, а свекруха займалась своїм життям.
А зараз обидві наші бабусі питають, чому ми не віддаємо їх онуків. А я вважаю, що вони те покоління, яке не знає, як пройшло дитинство їхніх дітей. Так, вони багато працювали, вони намагалися забезпечити нам життя, але дійсно нам не вистачало мамів. Нам їх замінили наші бабусі, наші добрі, лагідні, дуже мудрі, а теперішнє покоління бабусь дуже відрізняється від наших. Я говорю це не безпідставно.
Це я помітила на своїй мамі. Колись ми приїхали до неї на кілька днів у село, моя трирічна донька висмикнула молоду морквину на городі. Мама через це вчинила величезний ґвалт. Вона сказала, що я повинна покарати свою доньку, адже вона вчинила шкоду, для мене це було приголомшливо. Далі мій п’ятирічний син зірвав у неї на квітнику один чорнобривець і приніс мені подарував, знову ж таки в моєї мами приступ агресії. Вона почала кричати, що не можна квіти рвати з квітника, що вони посаджені для того, щоб милуватися, а не для того, щоб вирвати, вони зів’януть і викинуться. Син тоді розплакався, адже він хотів зробити приємне для мене, а виявилось, що він дуже цим розлютив бабусю.
Добре, що хоч наймолодша донька, якій на той час було півтора року, нічого не зробила. Взагалі із запланованих трьох днів, ми в мами провели лише півтора і одразу поїхали додому. А вона проводжаючи нас, бідкалася, що так мало провела часу з онуками і просила, аби ми залишили старших у неї, вона б з ними погралася. Я ж сказала матері, що не буду залишати своїх дітей ні з ким, вона тоді дуже сильно образилась. Я доброго слова від неї, до своїх дітей, не чула. Я вам скажу, що мої діти не люблять відвідувати мою маму, ми їздимо лише на свята і то на декілька годин.
Та ж сама історія зі свекрухою. Коли ми приїжджаємо до неї, то вона одразу починає запитувати мою доньку, чи вона вже навчилась мити посуд, що вона як дівчинка має приїжджати до бабусі допомагати її по господарству. Що колись сама свекруха їздила до своєї бабусі щотижня та робила в неї генеральне прибирання, а моя донька не хоче. Хоча моїй доньці лише десять років, я не вважаю, що дівчинка такого віку має їздити до своєї бабусі, влаштовувати генеральне прибирання. Адже бабуся у свої шістдесят, ще доволі сильна молода жінка, яка працює на роботі і встигає вести активне життя.
Також свекрусі постійно не подобається те, який мій старший син. Вона постійно говорить, що він в одинадцять років поводиться як дівчинка. Вона постійно порівнює його з сестрою, говорить, що він надто ніжний, що він надто емоційний. А останнього разу вона взагалі сказала, що якщо він ще раз розплачеться, вона надягне на нього плаття. Після того, я сказала їй, що вона більше не буде бачити своїх онуків, зібралася і пішла додому. Знаю, що мій чоловік дуже сильно посварився зі своєю матір’ю, саме через цей її вислів. Зі своїми дітьми я звичайно розмовляю та пояснюю їм, що їхні бабусі, на жаль, не виховуючи своїх дітей змалку, не знають, як правильно спілкуватися з дітьми.
І от я хочу зробити такий висновок, що покоління теперішніх бабусь, не всі вміють спілкуватися зі своїми онуками. Їхні діти, пам’ятаючи своє дитинство, не дозволяють їм, виховувати онуків. Можливо в когось ситуація дійсно протилежна моєї і я щиро рада за тих дітей, але особисто в мене такий досвід і особисто мої діти спілкуються зі своїми бабусями без особливої радості. Мені здається, що коли вони стануть старшими і самі вирішуватимуть з ким спілкуватися, то навряд чи виявлять бажання провідувати своїх бабусь. Хоча свекруха і моя мама вважають, що це саме наше виховання з чоловіком так вплинуло на дітей, то я не погоджуюсь. Адже саме їхнє відношення до наших дітей, побудувало такі стосунки між ними.