Знаю, що багато людей назвуть мене меркантильною, але все ж напишу свою історію, можливо знайдеться той хто дасть пораду. Моєму батьку сімдесят і він надумав офіційно одружитися.
Мої батьки прожили довге і я думаю щасливе життя. Ніколи між ними не виникало палких суперечок. Завжди могли домовитися, завжди все разом робили. Та п’ять років тому хвороба забрала маму, тато залишився сам. Ми з сестрою дуже переживали за його психологічне здоров’я, тому перший місяць по черзі жили в нього. Але у нас обох є свої сім’ї, робота, тож довго не можемо жити з татом. Порадилися й вирішили запропонувати татові переїхати до котроїсь з нас.
Сестра кликала тата у Вінницю, вона там мешкає у промисловому районі, має великий будинок. Тато відмовився, сказав, що там шумно. Я хоч і мешкаю в меншому містечку, Бершаді, та живу в багатоповерхівці, тато відмовився, бо на курник у старості не полізе. Тож ми продовжували навідувати батька що вихідних по черзі.
Перший рік батько був сумний та нічого йому не було потрібно. А далі неначе й звик до свого одинокого життя. Ми з сестрою видихнули з полегшенням, коли приїхали одного дня, а тато дерева чистить. Зрозуміли, що все буде гаразд. Та зарано ми тішилися.
Ми почали приїжджати рідше, лише на свята. Проте телефоном розмовляли щодня. А на початку цього року на свята ми приїхали до батька. Були дуже здивованими, адже в його будинку була неймовірна чистота. А наші привезені блюда були не дуже то й потрібні, адже стіл тата був накритий так, неначе якась господиня дві доби не спала, а старалася, варила, смажила й пекла. Ми розпитували батька, що сталося, а він лише відмахувався та говорив, що хотів добре нас зустріти. До кінця нашого гостювання все ж признався, що найняв одну жінку, то вона все замість нього зробила. Ми не придали тому значення, лише запитали чи не дуже втратився.
Та коли прийшов час засаджувати городи ми запитали батька коли приїжджати, він сказав, що вже люди прийшли й з ним засадили, щоб ми не хвилювалися. Ми з сестрою порадилися і вирішили відвезти батькові гроші, щоб він мав чим платити, тим людям. Батько від грошей відмовився, а його будинок нас зустрів знову неймовірною чистотою.
І як виявилося нам потрібно було придати тому значення, а ми знову спокійні поїхали додому. І от два тижні тому зателефонувала покійної мами родичка й повідомила недуже приємну новину. Батько вирішив одружитися. І справа не в тому, що він хоче одружитися, а в тому на кому. Його обраниця має не гарну славу в селі, називають її всі “вдовиця”. Вона вже чотирьох чоловіків похоронила, а наш батько, мабуть, вирішив бути п’ятим.
Марія ця молодша від нашого батька на дванадцять років. От скажіть, навіщо їй старий дід, вона ще молодиця ого-го. Від усіх чоловіків у неї позалишалося майно, яке вона після похорону спродує. І не важливо, що практично у кожного були діти, вона все собі забирає. За кожного вона заміж офіційно виходила.
Після такої новини ми поїхали до батька. Хотіли спокійно поговорити, пояснити, що не потрібне йому те одруження. Хоче, то нехай живе з нею так без реєстрації. Та батько накинувся на нас, що він нормальний чоловік і не буде жити з жінкою просто так. Ми почали йому пригадувати, що про його наречену в селі говорять, а він став її виправдовувати, мовляв, то так доля розпорядилася, а люди від заздрості так говорять. А ще звинуватив нас, що ми не за нього хвилюємося, а за те, що майна його хочемо.
На тому й розійшлися, пересварившись. Так не буду приховувати, ми дійсно переживаємо, що вона нашого батька вгробить, а все його й мамине майно забере. Мине час і нам не буде навіть куди приїхати, щоб могили батьків провідати.
Підкажіть, як вплинути на батька? Адже чую серцем, що залишимося і без батька і без хати.
