Знаєте, колись я дуже сильно покохала одного молодого хлопця. Ми почали свою переписку в соціальній мережі. Виявилося, що ми із одного міста, але Микола вже три роки жив в іншій країні. Отримав контракт і поїхав розвиватися. Та й сферу роботи він обрав таку, що на час нашого знайомства вона лише починала свій шлях у нашій країні.
Ми могли переписуватися іговорити цілими ночами. На ранок не відчували втоми. Кохання таки. Ми обговорювали абсолютно усі теми і мали однакове бачення на багато речей, а на ті де наші погляди різнилися – це було не критично.
Так минуло з півроку до нашої першої зустрічі. Микола приїхав додому, до мами. Та й до мене. Ми зустрілися і наші почуття стали ще сильнішими. І тут почалося моє життя на дві країни. Стабільно двічі на місяць на вихідні я їздила до нього.
Потім ми вирішили, що хочемо жити таки в Україні. Микола почав шукати роботу тут. Та щось пішло не по плану. Ми втратили наш конект і почалися всякі конфлікти. В результаті він переїхав сюди, але ми не були разом. Хоча я дуже багато разів намагалася відновити наші трепетні стосунки. А він став впертий як баран. А, можливо, велика зарплата з нього такого зробила.
Він почав сидіти на сайті знайомств і знайшов собі іншу. Я вистрадала більше року, та нічого не змінилося. Весь цей час він просто водив мене за носа. Та я вирішила, що досить. Час іде і мої роки минають. Тому я теж почала шукати стосунки і знайшла.
При нашій останній серйозній розмові Микола мені сказав, що не щасливий. А я й сама не знаю, як мені вирвалося: “Ти ніколи не будеш щасливий без мене”.
І знаєте, мабуть ці слова я сказала у таку хвилину, що вони збулися. Справді так і є. Ми інколи пересікаємося в магазині чисто випадково і Микола ззавжди мені говорить, що дуже шкодує за те, що не мав нормальної голови і зробив тоді так. Каже це щиро, і в його очах я бачу, що щастя він так і не знайшов.
А я, а що я – я заміжня і у мене є син. Сина я назвала так, як ми колись обрали із Миколою. Хоча син в мене і від іншого чоловіка. Я навіть щаслива, хоча розумію, що з ним була б в рази щасливіша.
Микола так і не одружився. Він мені часто телефонує і кається. Каже, що його щастя в мені і не може він бути щасливим без мене. Пропонував навіть, щоб я пішла від чоловіка, що він любитиме мого сина як рідного. Але ж я його знаю, і не буду руйнувати свій дім і життя синочка через нього. Та й чоловіка я люблю і у нас чудові стосунки.
Мені справді щиро шкода Миколу. Я навіть і не сподіваюся, що він одружиться, хоча йому давно пора. Швидше за все так і буде одиноким. Сам колись зруйнував наше щастя і винен в цьому лише він один. Знаєте, впертість завжди має негативні наслідки і прикро, що інколи вони мають відбиток на все життя. А могло б бути все інакше.