Чи чули ви в дитинстві казки про дідову дочку та бабину дочку. Я завжди коли чула такі казки, ототожнювала їх з собою та зі своєю сестрою. Адже я була татова дочка, а сестра завжди була мамина дочка. Я була дуже схожа на татову маму, на свою бабусю через, це мама якось негативно до мене ставилась, так мене й називали – татова донечка.
Хоча тато любив нас обох і мене, і мою молодшу сестру, а от мама ні, вона любила лише Лесю. Так вона мене годувала, вона мене одягала, вона мені допомагала розв’язувати якісь проблеми, але я завжди відчувала якусь холодність. А от з Лесею, ми можна сказати, навіть ворогували в дитинстві. Вона завжди намагалася мене здати мамі, намагалася підставити, я знала що за це буде покарана і Леся це знала, але вона завжди якось це на з задоволенням спостерігала.
Коли мені виповнилось вісімнадцять років, я остаточно поїхала з батьківської сім’ї. Спілкувалася в основному з батьком, мама завжди була зайнята. Я закінчила університет, влаштувалась на роботу, життя потихеньку налагоджувалось. Наші стосунки з сестрою також трішки налагодились, не було тієї ворожнечі, конфліктності, я раділа, чесно кажу.
І коли мені виповнилось двадцять п’ять, не стало мого батька, це наче в нас Лесею і з мамою ще більше зблизило. Ми стали підтримкою одна одній, я нарешті відчула себе донькою мами. У мене на той час вже був п’яти річним синочок Назар, а у Лесі чотирьох річний Артем, тож діти також спілкувалися.
Ми по черзі з Лесею ходили до мами, адже їй була, потрібна наша моральна підтримка. Також ми почали ходити одна до одної частіше в гості, я могла залишити у сестри свого сина в Лесі, так само Леся залишала свого сина в мене.
Та одного разу мій син прийшовши додому після того, як був у Лесі вдома, каже “Мамо, а поприбираймо у квартирі“, я була здивована, адже у квартирі нас не було безладу. Так, звичайно був на сушці одяг, в раковині стояла тарілка яку щойно я поставила. Але я прибираю у квартирі.
Запитала свого Назара, чому він так вирішив, можливо він хоче бути маминим помічником. Спочатку я навіть зраділа, що він таке запропонував. Але син мене ошелешив. “Мамо, просто тітка Леся з бабусею говорили, що в нас у квартирі так брудно, що їм геть гидко до нас приходити, щоб краще я до них приходив ніж Артема до нас вести.”
Після почутого мене неначе окропом облили, поки син пішов у свою кімнату бавитися, я майже годину сиділа і ревіла, неначе мала дитина. Так мені було боляче та образливо. Неначе повернулася в дитинство, хоч і доросла тітка. Тобто вони спочатку все дитинство мене паплюжили, а тепер, перед сином намагаються принизити, знайти в мені все погане.
З того часу вже минув місяць я заблокувала маму і сестру у всіх комунікаційних каналах. При зустрічах просто проходжу повз, не реагую на їх появу. Записалася на зустріч до психолога, я хочу нарешті перестати чекати маминої любові. Скажіть, чому у світі все так не справедливо, як можна одну дитину любити, а іншу ні?