В кожного з часом приходить той момент, коли родичі починають натякати на заміжжя, дітей і так далі. В мене теж таке було. Але ці натяки, згодом, переросли в справжні вимоги та темою вічних скандалів.
Діло в тому, що мені вже тридцять п’ять років. Я успішна та задоволена своїм життям жінка. Багато подорожую, живу для себе і в своє задоволення, займаюсь спортом, можу собі дозволити хоч щодня харчуватись в закладах і не хвилюватись про готування вдома. В холодильнику в мене лише ті продукти, які мені подобаються і які, переважно, використовують на сніданок і вечірній перекус. Все інше я можу замовити, чи піти десь посидіти.
І здавалось би, в мене чудова життя. Але його отруює моя мати. Їй конче треба мене довести до ручки своїми вимогами. Я дуже рада, що цей День народження я не святкувала з родичами, бо була в іншому місті. Лише по телефону мене вітали. І те, бажали заміж вийти, діточок, як на небі зірочок і все таке. А я відповідала просто і сухо “дякую”.
А що я маю казати? Вони вже дістали мене з цим, але ніхто не слухає, коли я їм кажу, що мені не приємно стільки про це слухати, адже це не є моїми пріоритетами. Ніхто не слухає, коли я прошу поважати мене і моє рішення, як жити.
Та всіх родичів перепльовує моя мама. В неї за звичку приходити до мене додому і влаштовувати декількагодинні лекції про те, наскільки нікчемне моє життя і я, адже яка з мене користь, якщо я не одружилась і не маю дітей.
Почала маніпулювати, що якщо я не народжу їй онуків, то вона візьме і віддасть богу душу. Або зробить з собою щось. Ну це хіба адекватно? Скажіть мені?
Далі починається проповідь про те, що квартира в мене незатишно і жахлива, а в холодильнику порожньо і так не має бути. Каже, треба більше меблів, більше рослин, більше килимів. А в мене сильна алергія на пил, для мене більше меблів і більше килимів — це страшний сон. Я задихнусь. Або прибирати у щодня. А на це в мене часу немає.
Так мало того, мама вимагає, щоб я її “не ганьбила” і звільнилась з роботи. Бачте, люди говорять, що я просто лінива жінка, що бере за якусь дурню шалені гроші, а може й взагалі брешу про свій заробіток і працюю десь на трасі, раз стільки маю. Бо як то так, що жінка, працюючи веб-дизайнеркою, заробляє великі гроші і при цьому живе в достатку БЕЗ ЧОЛОВІКА. Такого ж не буває. Ага. Сподіваюсь ви побачили цей сарказм в моїх словах.
Як взагалі можна було придумати такі плітки? Але якщо саму вони так чіпають, то певно вона і сама щось подібне думала? Не знаю. Це дуже дратує.
Я вже не витримую і думаю переїхати в інше місто. Квартиру продам, куплю якусь іншу а може й взагалі будиночок невеликий. Я не хочу зараз сім’ї. Мені комфортно самій. Я живу для себе. Такий вже в мене вибір в житті. Дітей в цьому світі і так багато. Особливо в дитячих будинках. Без мене людство не пропаде.
Та родичі цього не розуміють. А я й доказувати вже нічого не хочу.