У свої вісімнадцять, я втекла, практично, з сім’ї. Адже завжди потерпала від мами і все через те, що колись давно мій батько покинув її вагітною. Після того вона вдруге вийшла заміж, народила мого брата Андрія. З новим чоловіком, вона прожила, майже, десять років. Він, я так думаю, що також, втік з сім’ї через мамин характер. Вона дуже важка людина, вона токсична, вона зовсім не розуміє, що у людини може бути своя думка, що людина може робити те що їй подобається.
В нашій сім’ї все мало бути так, як скаже мама. Вона щовечора мала таку звичку збирати всіх за столом та розпитувати, як пройшов день та критикувати кожну дію. Критиці не підлягали лише дії Андрійка, молодшого мого брата. Він для неї завжди був ідеальною дитиною, найкрасивішим, найрозумнішим, найуспішнішим.
Я поки була малою не розуміла, чому відчувають від мами таку не любов. Коли підросла, мама почала мені говорити про те, що мій батько і я разом з ним, зламали її життя. Що вона могла побудувати успішну кар’єру, а через кляту вагітність, вона згубила своє молоде життя.
Я ледве дочекала вісімнадцяти років. За рік до того якраз вітчим втік з нашої сім’ї. Він дуже хороша людина, дуже добродушна. Він завжди ставився до мене по-доброму, краще за маму, завжди допомагав при потребі, але завжди говорив, щоб я не казала про це мамі, бо отримаємо обоє. Коли він пішов з дому, життя стало там нестерпним.
Я, як вже в той час навчалася в училищі, покинула навчання в нашому місті, забрала документи і поїхала до столиці. Поїхала практично в нікуди, з невеличкою валізою. Одразу подала документи до іншого училища, я вдячна куратору з мого попереднього училища. Адже вона дала хорошу характеристику, дала хороші рекомендації за мене, навіть телефонувала, щоб поручитися, що я хороша учениця. Мене прийняли без проблем, мені дали гуртожиток. Я продовжувала там навчатися, а у вечірні зміни я працювала в кафе, мила посуд, мила підлогу. То був нелегкий період, але з того часу вже промайнуло вісім років.
Я за ці вісім років змогла влаштуватися на хорошу роботу, я змогла ці довгі роки, економлячи на всьому, придбати собі невеличку, однокімнатну квартиру, на самій околиці міста. Нехай вона буде і далеко від центру, далеко від різних благ цивілізації, але вона моя власна.
З мамою я не спілкувалася років п’ять, а тоді все ж таки я з нею зустрілася на пох0роні моєї тітки. Після того почали інколи зідзвонюватись. І ось минулого місяця вона до мене зателефонувала, та сказала, що Андрій приїжджає жити до мене, адже він хоче навчатися в столиці. І я, як уявила, що ці двоє людей знову увірвуться в моє життя, що я знову буду жити під їхнім тиском. Я сказала мамі категорично “Ні”. Звичайно у відповідь я почула багато чого. І саме головне, було те, що я нікому не потрібна, що вони єдині люди з сім’ї хто був готовий зі мною спілкуватися. І що якщо я не прийму Андрія в себе, то я так і залишусь одиначкою на все життя. Я нічого і не сказала у відповідь, але для себе вирішила, що краще жити одинокою ніж жити з такою сім’єю.