Мені дуже соромно за мою маму. Вона не та жінка з якої можна взяти приклад. За все життя, що я жила з нею, у мене було чотири вітчими, рідного батька я ніколи не бачила, адже мама з ним розлучилась коли мені було лише пів року. З останнім з моїх вітчимів, мама прожила дванадцять років, якщо чесно, я думала, що вона вже схаменулась і це буде останній її чоловік.
Вийшовши заміж, я переїхала в інше місто, там з чоловіком наладжували свій побут. У нас прекрасна сім’я, у нас уже є двоє діток, син та донечка. Спочатку ми жили з батьками чоловіка, у їхній трикімнатній квартирі. А минулого року, вони, вийшовши на пенсію, вирішили переїхати за місто. Там у них будинок з усіма зручностями, тому вони вирішили, що ми можемо жити в їхній квартирі самі, а вони від нас окремо. Після їхнього від’їзду, до нас почала часто навідуватися в гості моя мама. Як вона сказала, що допоки свати жили разом з нами, їй було не дуже комфортно приїжджати до них у квартиру, а зараз квартира, мовляв, доньчина, то чому вона має соромитись.
Мене це трохи насторожувало. А одного дня приїхавши до нас з валізами, мама сказала, що хоче затриматись трохи довше, аби побути довше з онуками. В нас з чоловіком своя кімната, в доньки з сином також окремі кімнати, тому бабусю в себе завжди приймала донечка. Але три дні тому прийшла до мене донька з таким дивним запитанням, де їй краще спати, з нами чи з братом. Я була здивована, запитала чому вона має йти до когось з нас в кімнату, якщо в неї своя є. І вона пояснила, що бабуся їй сказала, що в цій кімнаті тепер проживатиме вона, і що доньці моїй слід вибрати до кого саме вона хоче підселитися, адже у двох у кімнаті тісно. Дійсно у доньки найменша кімната з усіх трьох.
Тоді я з цим питанням пішла до мами, та запитала, чому вона вирішила виселяти мою доньку, з її ж кімнати. І мама мені заявила, що вона вирішила, що в нашому місті більше перспектив і вона, ще молода жінка, хоче влаштувати собі нормальне життя. Тому вона приїжджає до нас, на доволі довгий термін, допоки не вийде знову заміж. Я звичайно поцікавилася, де ж її чоловік і мама сказала, що вона вирішила з ним розлучитися, і тепер він залишився у тій квартирі, де вона разом з ним проживала. А вона переїхала до нас.
Я намагалась мамі пояснити, що квартира – це не моя, а квартира – це моїх свекрів і жити тут довго вона не зможе аж ніяк. Я порадила їй якнайшвидше налагодити свої сімейні стосунки з вітчимом та повертатись до нього. Мама мене тоді образилась і пішла, як вона сказала на прогулянку. А повернулася зранку, повернулася явно не у тверезому вигляді, що дуже мене засмутило. На запитання де вона була, вона сказала, що ходила влаштовувати своє майбутнє. На наступний день, ситуація знову ж таки повторилася. І вже тоді, мій чоловік не витримав, та сказав моїй мамі, що їй варто повертатись до себе додому, адже вона погано впливає на атмосферу в нашій сім’ї. Моя мама тоді дуже довго лаялася нецензурними словами, наговорила дуже нехороших слів, що навіть сусіди чули. Але все ж таки, їй довелося зібрати свої речі та поїхати.
Тепер вона зі мною не спілкується, але якщо чесно, мене це не дуже хвилює. Я через її витівки осоромилася перед всім під’їздом, та найбільше мені соромно перед моїм чоловіком та перед моїми дітьми, адже моя мама показала дуже негативний приклад.