Скажіть, будь ласка, чому батьки які не приділяють дітям достатньо уваги, не приділяють достатньо любові, не надають їм підтримки в житті, на старість вимагають до себе поваги, підтримки, любові і обов’язково піклування.
Моя мама дуже холодна по своєму людина, ми з сестрою ніколи не відчували її тепла. Я завжди бігла гратись до подруги та з заздрістю дивилась на те як її мама обіймає, як її мама говорить яка вона красуня, як мама подруги гладить її по голові та розказує, як вона її любить.Від своєї мами я лише могла чути про те, що вона втомилася, що їй набридло готувати нам їсти, що взагалі ми їй набридли. Через нас в неї немає життя нормального.
Працювала наша мама на пів ставки в аптеці, тобто лише зранку до обіду, батько ж працював понаднормово, забезпечував нормально родину. Але мамі все одно було все не так, вона нам дорікала з сестрою тим, що вона витрачає на нас багато грошей. “Краще б народилися хлопчики ніж дівчатка, а що на хлопців лише штани та сорочка, та й досить. А цим і плаття, і спідниці, і штани, і бантики різні, все їм треба” – так вона завжди висловлювалася.
Коли сестра була в дев’ятому класі і постало питання чи йти в одинадцятий клас, мама сказала, що навіть думати не потрібно. Нехай іде навчається спеціальності, а тоді шукає роботу та сама на себе заробляє, бо мама її не збирається годувати до пенсії. Така ж ситуація була зі мною.
Тож уже у вісімнадцять років ми були абсолютно самостійними людьми, які заробляли. Сестра спочатку працювала в перукарні прибиральницею тоді вже й почала сама стригти людей. Я ж почала працювати з кафе, де працювала спочатку офіціанткою, лише тоді мене погодилися взяти на кухню, по моїй професії.
Минуло уже понад двадцять років. Ми обидві з сестрою заміжні, у нас обох уже є діти. Заміж обидві вийшли ми вдало, чоловіки в нас добрі, працьовиті, ми обоє дуже добре забезпечені в фінансовому плані.
Так от, мама наша постаріла і тепер вона вимагає, щоб хоч котрась із нас взяла її до себе. Тому, що вона стара і їй потрібен догляд. Хоча шістдесят два, хіба це вік? Тож тепер вона телефонує нам по черзі щодня, та говорить, щораз вона пенсіонерка, то ми зобов’язані її доглядати.
Батько наш з нею розлучився десять років тому, та втік в інший край країни. Він спілкуватись з нею не хоче, спілкується лише з нами.
А мама ж телефонує не лише до нас, а й до усіх родичів і розповідає які ми невдячні доньки, що ми “зажерлися” і живемо у своє задоволення, а маму доглянути не хочемо.
Та ні я, ні сестра її до себе брати не хочемо.Не дивлячись на те, що в мене просторий будинок, а в сестри простора квартира. Тим більше чоловік сказав, що якщо ми заберемо мою маму, то він забере своїх батьків також до нас. Вони до речі старші від моєї мами на п’ятнадцять років, але жодного разу не сказали, що ми мусимо їх доглядати, навпаки, говорять, що поки можуть самі себе доглянуть.
Я зовсім не відчуваю ніяких дорікань совісті в тому, що я не хочу доглядати свою матір на старості. А ще я точно знаю, що завжди я буду підтримкою для своїх дітей, та старатись не стати для них тягарем в майбутньому.