Я знаю, що багато хто вважає, що двічі в одну річку не ввійдеш, що люди ніколи не змінюються. Якщо він такий був спочатку, то таким буде і через п’ять і через десять і через п’ятнадцять років. Але я більше вірю в те, що від долі не втечеш, в те, що якщо людям судилося бути разом, то рано чи пізно їх доля зведе до купи. Так сталося і в мене, зі своїм чоловіком, Віталієм, ми одружилися ще студентами, коли обом було по дев’ятнадцять років. П’ять років ми прожили разом, я скажу, що дуже погано, так були щасливі моменти, але в основному лише сварки та претензії.
Уже після першого року спільного життя, у нас почалися сварки та докори з обох сторін. І вся проблема була в тому, що якщо я більше контролювала себе і ніколи не приходила на особистості, він абсолютно не відчував границі, він міг кричати так, що неодноразово сусіди викликали до нас поліцію. Я ніколи не говорила погано про його родину, а він міг собі дозволити говорити непристойні речі про моїх рідних.
Вийти зі стосунків було не так то легко, він не хотів давати розлучення. Тим більше, що у нас через три роки спільного життя, народився син і він не хотів відпускати його. Але в якийсь момент я не захотіла, щоб дитина росла і бачила ці неврівноважені дії свого батька. Я просто зібравши речі, поки його не було, втекла з дому. Поїхала до своєї родички, в іншу область. Він телефонував, він приходив до будинку моїх батьків, він чатував мою маму та батька і розпитував де я. Хоча вони говорили, що також не знають, що я лише їм написала повідомлення, що в мене все добре.
Рік я з ним абсолютно не спілкувалась, не виходила на зв’язок, але зрештою ми зустрілися. Тоді він мені сказав, що цей рік для нього не пройшов дарма, що він багато чого зрозумів, обдумав та зважив. І що він дуже сумував за мною та за сином. Я все ж таки не вірила йому, але не могла заборонити йому бачитися з сином. Він з ним бачився регулярно, брав до себе на вихідні. В такому спілкуванні ми провели ще чотири роки. Я пояснила йому, що більше не хочу з ним мати ніяких відносин, крім тих, що ми батьки однієї дитини. Він погодився і запропонував просто дружні стосунки, щоб син бачив, що в нас все добре. Хоча при зустрічі він приділяв мені увагу, завжди робив компліменти, на свята дарував подарунки. На мої протести, що цього робити не варто, говорив, що так він своїм прикладом вчить сина.
Але два місяці тому все змінилось. Було мій день народження і я святкувала його з друзями в невеличкому кафе. Саме туди прийшов мій колишній чоловік, прийшов він не просто так, він приніс величезний букет троянд і перед всіма зізнався мені в коханні та запропонував вийти заміж. Скажу чесно, ніхто з друзів та родичів, які там були не були в захваті від того. Лише син стрибав навколо нас та казав “Мамо, скажи – так” І я не встояла і сказала “так”. Адже дійсно, за цих чотири роки він був зовсім іншою людиною, не тією, яка була в стосунках колись.
Але того ж вечора, я посварилася майже з усіма своїми рідними. Особливо з мамою та батьком, які категорично проти цього шлюбу. Вони мене відмовляють, вони говорять, що люди не міняються, що він просто вдавав з себе доброго та пухнастого, щоб знову запудрити мені мізки.
Але я не вірю, що людина може чотири роки грати роль. Бо тоді ми дійсно були дуже молодими. Зараз уже ми набагато старші, нам скоро по тридцять. Тим більше, що ні в нього, ні в мене стосунків після розлучення не було, ні з ким.
Наближається дата весілля, мама щодня мені говорить про те, щоб я одумалась, та не робила необачних кроків. А я чи то від її слів, чи то уже й сама боюсь, не знаю, що мені робити.