Чи вірите ви в карму, можливо, в закон бумеранга? Кожен називає це по-своєму, а я вірю, я вірю в те, що кожен отримає по заслузі. Коли я вдруге виходила заміж то, у Миколи були дорослі діти від попереднього шлюбу, син і донька. Син був весь у батька, спокійний, розважливий, дуже розумний, а донька абсолютна протилежність сина, вічно незадоволена, криклива, скандалістка, вічно все їй було не так. Вона постійно влаштовувала якісь розбірки.
Я, на жаль, через стан здоров’я не змогла мати власних дітей, тому до дітей Миколи поставилася дружньо, з сином та невісткою спільну мову знайшла, завжди при нагоді допомагала їм дивитися за їхніми дітьми, які називали мене бабусею. А от донька одразу сказала мені, щоб я навіть не сподівалась на те, що вона мене сприйме. Хоча їхня матір після розлучення також вийшла заміж, то чому матері можна бути щасливою, а батькові ні, чому він не мав права одружитися. Вона не мала на це відповіді, вона сказала, що батько сам винен, що мама від нього пішла. Микола ж мовчав, це ж його донька, а що він зробить.
Ми з ним прожили вісім років, а тоді швидко недуга скосила мого чоловіка. А він ще молодий був, рік до пенсії залишалось. Я весь цей час що він хворів, не відходила від його ліжка, постійно була в лікарні і син, і невістка також часто його провідували. А от донька за півтора місяця, жодного разу його не провідала, навіть не поцікавилася чи видужає він, чи ні. У день коли лікарі сказали, що у Миколи залишилося кілька днів, я зателефонувала до його доньки та сказала, що батько хоче її побачити. А вона сказала, що в неї нема часу “Чим я йому допоможу, що руки підставлю, така його доля, мабуть, гріхи вилазять” – такі її слова. Син його приїхав та останні два дні був біля батька.
Щойно ми провели Миколу в останню путь, як його донька провівши останніх людей, одразу звернулася до його сина і питання було в тому, як ділити в спадок. При тому вона не забула пом’янути мене, сказала мені, щоб я навіть не сподівалась, щось отримати, адже з їхнім батьком я прожила всього-на-всього вісім років і я їм ніхто. Я ж їй сказала, що я ні на що не претендую.
Дійсно, в мене є своя квартира, є свій автомобіль, я забезпечена жінка, мені дійсно нічого не потрібно. Син Миколи сварився з сестрою, та говорив, що вона абсолютно невихована хамка, а вона сказала йому, що він такий же як і батько – ні риба ні м’ясо. Дійсно спадок Микола розділив порівну між дітьми, вони продали його квартиру, розділили кошти, автомобіль також був проданий, розподілений навпіл.
То було дуже давно, уже понад десять років. Заміж я так більше і не виходила. Я досі спілкуюся з Миколиним сином та невісткою, а ще з їхніми дітьми, які досі називають мене бабусею, уже старший онук закінчив школу цього року. І ось цього року я дізналась на новину, що у Миколиної доньки така ж хвороба, як і в батька, і не дивлячись на те, що люди вони дуже забезпечені, на жаль вилікуватись вона не зможе. І лише зараз я зрозуміла, що ті образи, які ми завдаємо людям виллються нам у десятикратному розмірі. Тому перш ніж когось образити, потрібно задуматись, що за це буде, яка кара. Я аж ніяк на зловтішаюсь цьому, мені її шкода, дійсно вона ще доволі молода жінка, ще жити та жити, але доля розпорядилась так.