Коли після весілля чоловік сказав, що його мама запрошує нас жити до себе. Я наслухавшись історій про вредних свекрух, трохи боялася. Та мій Володимир переконував, що життя буде нормальним, що мама не лізтиме в наше життя. Що на відміну від інших свекрух, його мама інших поглядів. Обіцяв, що я не буду ніколи слухати про те, що не так прибрала, не так випрала, не смачно приготувала. Що в Тетяни Василівни приязний характер, а чотирьох кімнатна квартира для неї однієї завелика.
До весілля ми з ним жили в орендованому житлі і це влітало нам в копійку. Я родом зовсім з іншого міста, сюди переїхала через роботу. Трішки повагавшись, я вирішила спробувати пожити зі свекрухою. Адже дійсно, якщо жити постійно по орендованих квартирах, то не надто швидко назбираєш на своє власне житло.
Коли приїхала у квартиру свекрухи, то у квартирі ще більш-менш було нормально. Нам одразу виділили найбільшу кімнату. Свекруха сказала, що вона ще доволі молода, вона планує влаштувати своє життя. Її умови звучали так – ми своєю присутністю один одному не заважаємо, лише співпрацюємо.
І якщо до весілля я боялась, що свекруха буде всіляко мене навчати, докучати своїми правилами, то в результаті, тим хто докучає і за все незадоволена, стала я. Річ у тому, що свекруха жінка абсолютно неорганізована. Вона приходячи з роботи, замість того, щоб повішати куртку на вішалку і поставити капці на полицю, просто роззулась посеред коридору, а куртку на стілець і пішла. І так у всьому, от вона поснідала, залишила тарілку за собою на столі і пішла на роботу. Я їй говорю, чому ж ви не прибрали, вона каже, яка різниця, приберу вечором. Може закинути прання в пральну машинку і забула за нього, я відкриваю, а прання вже затхнулося. Вивішає своє прання, я приходжу своє вішати, а її вже так пересохло, що здається з нього порох сиплеться. Кажу їй, що не можна так, тканина псується, а вона мені говорить, якщо зіпсується – куплю нове. Коли поливає вазони та розлила воду, так потрібно ж її вимачати, а вона залишає, каже нічого страшного, висохне.
Мене це настільки дратує, що я не можу вам передати. І не можу зрозуміти, як може жінка п’ятдесяти років так поводитись. Виглядає вона звісно неймовірно, вона вся доглянута, в неї завжди красивий манікюр, завжди акуратна зачіска, модний одяг. При цьому всьому в побуті вона абсолютна нероба. Чоловікові до речі, ці мамині звички – все розкидати і залишати недороблене, ніяк не відгукуються. Він говорить, що звик до того невеликого безладу.
А я не можу я звикнути, тому що звикла до того, що кожна річ стоїть на своєму місці. Я звикла постійно все за собою дороблювати до кінця. Не знаю скільки ми ще витримаємо з таким темпом. Тому що коли я говорю свекрусі, щоб вона, щось доробила, вона говорить, що воно їй не заважає, а якщо воно заважає мені, то я можу взяти і зробити. От як з такою людиною домовитись?