Розповім я вам історії того, як мій чоловік ще двадцять років тому вийшов зі становища, щоб не образити ні мене, ні свою матір. Про те, що мій Олександр дуже любить свою маму та поважає її, я знала давно, адже ми з ним однокласники. Проте я на то не зважала і думала, що коли ми одружимось він повністю зміни своє ставлення, та я буду головною жінкою у його житті. Хоча забігаючи наперед одразу скажу, що головною в житті стала не я і не його матір, але про це згодом.
Тож коли ми почали зустрічатись після школи, ми будували вже плани про майбутнє, плани про своїх дітей, про те де ми будемо жити, як ми будемо заробляти на життя. Після закінчення університетів ми втілили нашу мрію, ми зіграли весілля. Жити почали недалеко від свекрухи, всього за два будинки. Тож мама Олександра постійно приходила до нас, у все вмішувалася. Він людина м’яко сердечна, завжди старався знайти, як загладити гострі кути між нами.
Та коли я завагітніла, свекруха з новим завзяттям взялася керувати, що має бути, як має бути. Олександр знову ж таки старався бути між нами посередині, щоб нікого не образити. І коли народилася донечка, постало найгостріше питання між мною і свекрухою, як її назвати я наполягала що доньку назвати іменем Тетяна, а свекруха сказала, що доньку слід назвати Мариною. Перепалка між нами точилася від самого дня народження дитини і продовжувалась навіть після виписки, ще два тижні. Весь цей час донька була не названа.
Але в один із вечорів, коли я очікувала чоловіка з роботи, свекруха, як завжди, була в мене вдома. Вона розповідала, що я маю робити, як доглядати за дитиною, вона її називала Маринкою, я їй наперекір називала Тетянкою. І тут прийшов наш Олександр. Прийшов він, скажу чесно, не в зовсім тверезому вигляді, але щасливий, задоволений. З усмішкою підняв над головою свідоцтво про народження. Ми зі свекрухою зайняли бойові позиції, адже кожна не знала чию сторону він вибере. І тоді наш Олександр, сказав, що коли він ішов реєструвати донечку, він не міг наважитися, як назвати, тому зупинив найпершу, найкращу, на його думку, дівчину та запитав, як її звати і вона відповіла, що її звати Олена. Тому він зареєстрував нашу донечку – Оленкою, і тепер вона Олена Олександрівна.
І я, і свекруха, скажу чесно, образились на нього. Але зараз я дивлюсь на нашу донечку і розумію, що дійсно, ні Тетяна, ні Марина їй би не підійшло, а саме Олена. І саме вона стала тією головною жінкою в житті нашого Олександра. Мабуть, з появою доньки, ми зі свекрухою перестали боротись за його увагу, адже ми зрозуміли, що щоб не трапилось між нами, він завжди брав Оленку у візочок, та ішов з нею гуляти, при цьому пояснюючи їй, що він не хоче, щоб до її ніжних вушок долітала лайка двох самозакоханих жінок. Саме після таких слів ми переставали сваритися, а з часом ми зі свекрухою примирилися та прийняли одна одну, ми обидві вважаємо уже зараз, що тоді наш Саша прийняв найкраще рішення, назвати доньку таким ім’ям, щоб не образити нас обох.