Про те, що мої родичі мною лише користуються, я знала ще з дитинства. Чомусь такий був розподіл, що навіть баба з дідом тітчиних доньок любили більше ніж мене і ставлення я відчувала інше. Я бачила, що баба з дідом до тітки ставились краще ніж до моєї мами, мама при цьому мовчала. Коли потрібно щось допомогти бабі з дідом, одразу кликала мене і маму. Ми в них завжди працювали і допомагали, а коли щось ділити, то тоді кликали двох доньок з онуками і наголошували, що всім має бути порівну. Тому я ще з дитинства не розуміла, чому працю порівну не ділять.
Коли підросли то дуже часто зі своїми двоюрідними сестрами збирались в одній компанії. Заміж повиходили і нічого не змінилося. Сім’ями збиралися в основному у мене дома. Навіть коли у когось з сім’ї сестер день народження, вони все одно всіх гостей запрошують до мене. У них були різні відмовки і про те, що в них квартири малі, а в мене приватний будинок, отже місця багато, і про те, що на природі краще, і про те що в них дома ремонти. Ще завжди наголошували та хвалили, говорили “Добре, Лілю, що в тебе будинок приватний, хоч маємо де відпочивати”
Коли з’явились у сестер діти, вони дуже часто просили мене про те, щоб я посиділа з ними. Я працюю вдома, я маю свої теплиці і круглий рік біля них працюю, то племінники могли залишитися в мене без проблем. І вони стали залишатися практично що вихідних. Але минулих вихідних у мене виникла проблема старша донечка сильно захворіла і потрібно було везти в лікарню. Тоді виникло питання з ким залишити молодшого сина, хоча б на кілька годин, поки чоловік відвезе нас з донькою, а ще при потребі купить нам те що скажуть лікарі.
Я одразу телефонував до однієї з сестер, та вона сказала, що вона не зможе посидіти з моїм сином, адже кудись там вона їде і в неї вже запланована зустріч, скасувати не може. Набрала іншу сестру, та ж пісня, вона взагалі не дома і повернеться аж завтра. На жаль, матері моєї вже немає, щоб до неї телефонувати, тому набрала тітку, тітка здивувалася, сказала, що вона стара людина, що вона зі своїми онуками сидіти не може, а з моїм сином поготів не буде. Чоловікові батьки, на жаль, також живуть далеко в іншому місті. На допомогу прийшла подруга. Тож залишивши сина з подругою, ми з чоловіком повезли старшу доньку в лікарню.
За тиждень, жодний з моїх родичів навіть не поцікавився, що сталося, чому моя донечка в лікарні і чи вже ми вилікувались. Додому ми повернулися вже на другий день, коли доньці стало краще. Але було неприємно те, що моїм родичам абсолютно не цікаві мої проблеми.
І ось знову вихідні і, що ж ви думаєте, навіть не запитавши мене, до мене завітали гості. Обидві сестри привезли своїх дітей, адже вони вирішили поїхати в інше місто в справах, а діти їм заважають. І от попросили аби я їх прийняла на два дні, а я відмовила. Я бачила їхні здивовані очі, вони навіть не знали, що мені сказати. Я сказала, що лікар заборонив контактувати доньці з сторонніми і взагалі у нас плани на ці вихідні, і вони в ці плани не входять. Одна сестра почала щось заперечувати, говорити про те, що ми родина, ми маємо допомагати одна одній, що вони на мене розраховували. Та я її не дослухала я зачинила двері в них перед носом і пішла у свій будинок, до своїх дітей. Адже коли в мене проблеми, на допомогу приходять друзі, а коли проблеми в моїх родичів то на допомогу приходила я. Більше такого не повториться.