Ви знаєте що таке підлість? На мою думку – це поведінка чоловіка, яка доводить жінку до того стану, що вона готова піти світ за очі, лише б не бачити його. Я бувши достатньо дорослою розуміла, що для того, щоб вийти вдало заміж, потрібно реалізуватися, знайти собі хорошу роботу, забезпечити себе житлом, мати стабільний дохід, щоб не залежати від когось. До двадцяти восьми років я не виходила заміж, хоча мої однолітки вже мали дорослих дітей, я все ще була в пошуках.
У двадцять вісім зустріла Олександра, йому на той час було двадцять дев’ять. Він також був самотній, хоча за плечима мама уже один шлюб дітей в попередньому шлюбі в нього не було, принаймні тоді. Зустрічалися ми майже рік і тоді він запропонував вийти за нього заміж і я погодилась. Майже два роки нашого сімейного життя були просто казковими. Так, як ми обоє працювали на престижних посадах то могли багато чого собі дозволити. Ми відпочивали в різних країнах, ми не знали ні в чому потреби.У тридцять років я вагітніла, я була щаслива, адже хотіла стати матір’ю, Олександр також сприйняв на новину з радістю.
До третього місяця вагітності в нас в стосунках вже було прекрасно, я відчувала його кохання та підтримку. А тоді щось змінилось, він став від мене віддалятись, став холодним, грубим, багато часу проводив на роботі. До кінця вагітності його поведінка ставала все гіршою. Він міг з самого ранку наговорити багато неприємних і непристойних слів. У день коли я поїхала до пологового, його не було дома. На мої дзвінки він не відповідав, народивши сина, а я так і не могла додзвонитись до чоловіка. Лише на другий день я змогла повідомити йому радісну новину, хоча, як виявилась, новина була радісною лише для мене. Мій коханий повідомив мені, що в нього проблеми. Що він їхав з друзями по своїх справах, що в нього зламалася машина, що розрядився телефон і саме тому він не міг до мене дзвонити. І взагалі йому набридло те, що в мене постійно якісь претензії, що замість підтримки я завжди до нього прискіпуюсь.
Всі три дні, що я лежала в пологовому, він до мене не приходив і не телефонував. Але потрібно нас було забрати я і до нього звичайно телефонувала сама. Адже в цьому місті ми жили всього рік, тому ні друзів, ні знайомих у мене практично тут не було, а рідних тим більше. Слухавку він підняв, але сказав, що він зараз працює і приїхати за нами ніяк не може, сказав, що викличе нам таксі. Тож додому з сином я повернулася на таксі. Про цю ситуацію я не розповідала нікому зі своїх рідних, хоча вони телефонували то запитували мене як зустрів нас татусь. Якщо чесно, мені було навіть соромно комусь про це сказати.
Тоді почалась не найкращі дні мого життя. Чоловік в дома практично не з’являвся. На всі запитання, де він і коли повернеться, він відповідав агресією, що він не мій ув’язнений і не зобов’язаний мені звітувати за кожний свій крок, він вільний і може жити так, як він хоче. Для мене було важко і фізично, і морально, добре, що хоч фінансово я себе могла утримувати сама, адже кілька років поспіль накопичувала кошти.
Нормальні відносини з чоловіком ставали лише тоді, коли приїжджав хтось з батьків до нас, чи то його, чи мої. Тоді він і дома був вчасно, і гарно говорив зі мною, і навіть бавився з сином. Але то всього було кілька раз і на кілька днів, коли родичі їхали він знову вставав таким же, що по два-три дні не з’являвся дома, а якщо з’являвся, то лише суцільний скандал.
Останньою краплею в наших відносинах стало те, що я дізналась, що в нього є інша, і тою іншою виявилося його колишня дружина. Вона сама прийшла до нас додому, принесла його телефон, який він забувся в неї в машині. Дізнавшись про це, я була шокована і запитала його, що йому не вистачало, навіщо він так вчинив зі мною. Він знизив плечима та просто сказав, що таке життя. Тоді я заявила йому, що збираю речі та йду від нього, а на його обличчі побачили лише радісну посмішку і він сказав, з єхидністю, до мене, що “Ну нарешті, я думав ти вже ніколи до цього не додумаєшся”, в мене було до нього ще одне питання, а “Як же наш син?” І відповідь для мене була ще більш приголомшливою ніж правда про його зраду – “Ти що думаєш, що він в мене один, у мене вже є син, мені і того достатньо”.
Той період для мене був дуже важким. Коли повернулись в рідне місто у свою квартиру батьки мої спочатку не йняли віри, адже для них зять був ідеальним. Дуже важко я переживала розрив цих відносин, він же ніяк не проявляв інтересу навіть до власного сина. Від його знайомого я дізналась про те, що щойно він отримавши розлучення зі мною, одразу узаконив свої відносини зі своєю колишньою дружиною і дійсно у нього є ще один син з цією жінкою, який всього на три місяці молодший за мого сина. Я настільки розчарована у відносинах, що навіть не знаю чи зможу когось ще колись впустити у своє життя. Поки що живу заради сина та заради себе. Шкода сина, що підростаючи починає запитувати коли до нього приїде тато.