В мене величезні проблеми з моїми родичами і все через спадок. Я все своє життя прожила з мамою і бабусею. Коли мені було вісімнадцять, мама вийшла друге заміж та переїхала до свого чоловіка. Я залишилась біля бабусі, їздила на навчання, на вихідні поверталась до неї.
У двадцять п’ять я зустріла свого чоловіка, ми одружилися і бабуся попросила, щоб ми жили коло неї. Адже вона дуже старенька та хвора, ми звичайно не відмовилися. Коли одного дня бабусі стало погано, приїхала швидка та діагностувала інсульт. Нас попередили, що вона буде повністю лежачою і потрібно цілодобовий догляд. Я одразу зателефонувала всім бабусиним родичам, тобто її трьом дітям, моїй мамі, моїй тітці та дядькові. І як виявилось, жоден з них не має змоги доглядати свою хвору матір, бо в них свої сім’ї свої проблеми. Поговоривши зі своїм чоловіком, ми дійшли згоди, що я буду сидіти дома без роботи та доглядати бабусю, а він буде заробляти для нас кошти.
Чотири роки я доглядала стареньку хвору людину, її діти не проявляли ніякого інтересу. Мама завжди говорила мені і тітка з дядьком говорили, що бабуся мене змалечку виховувала, тобто це мій борг перед нею. Я не сперечалась, не дивлюсь на те, як було важко, адже на той час в мене вже було двоє своїх діток дошкільного віку. Але бабусю я любила.
Але півтора року тому бабусі не стало, навіть на те, щоб провести і в останню путь не у всіх знайшовся час. Мама приїхала лише попрощатися і одразу поїхала, тітка з дядьком також не змогли приїхати, адже живуть в різних містах і сказали, що в їх не відпускають з роботи.
Зате через пів року коли потрібно вступати в спадок, одразу у всіх знайшовся час. Всі поприїжджали у квартиру до бабусі. Хочу сказати, що квартира в неї велика, простора, чотирьох кімнатна і в центрі міста. У свій час дідусь працював на хорошій посаді і отримав її від держави. Одразу почалося питання, як ділити спадок. Але я сказала, що ділити немає чого, адже я єдина власниця квартири та тих грошових коштів, які були в бабусі в банківській установі. Ще коли бабуся лише захв0ріла, вона не дивлячись на фізичну незмогу, головою розуміла добре.Тому не побачивши за пів року біля себе нікого з родини крім мене, прийняла рішення. Вона офіційно зробила мене власницею.
Тепер в мене з родичами вийшов конфлікт, адже мама говорить мені, що вона сорок років прожила в цій квартирі, а отже вона безумовно належить їй. Дядько з тіткою, хоча виписалися звідси, ще коли їм було по вісімнадцять, все одно також продовжують доводити те, що вони як бабусині діти, мають право на спадок. Ще є в мене двоюрідні сестри та брати і вони також не проти отримати шматок квартири. І вже дійшло до того, що мама погр0жує мені, що мене всі подадуть на суд, тому, що документи з права власності вони не визнають і мені доведеться продавати квартиру.
Скажіть де справедливість, коли хвора людина чотири роки, лежить і потребує допомоги, то вони не мали часу. А як тільки дізнались, що можна вже розділяти її квартиру, то одразу приїхали.