Після того як ми з Сергієм вирішили одружитися ми розуміли, що доведеться жити з кимось із батьків, адже своєї житлової площі ми не мали. Сергій проживав на той час з батьками у двокімнатній квартирі, а я жила з мамою в однокімнатній. Вибір невеликий, він не хотів йти до тещі, тим більше в одну кімнату. А Свекруха одразу сказала, що вона жила зі своєю свекрухою десять років, тому не хоче тепер жити з невісткою. То ж таки вирішили, що будемо орендувати житло хоча це не дешево.
Сергій тоді працював фельдшером в лікарні, я ж працювала простою продавчинею. Проживши пів року, по економивши на всьому, ми вирішили що потрібно пробувати їхати на заробітки. Все ж таки нам нема чого втрачати, ми ще молоді, дітей ще немає. Тож вирішили так і зробили.
За п’ять років ми додому приїздили лише один раз, провідати рідних. Ми добре працювали, практично без вихідних і ми змогли назбирати на свою двокімнатну, простору квартиру. Повернулись додому, зробили ремонти, влаштувалися на роботу, працювали. Вже навіть задумались про те, щоб стати батьками.
Та рік тому сталося горе для мене, не стало моєї любою матусі. Я ледве пережила ті дні. Оскільки матір залишила мені свою однокімнатну квартиру, я вступила в спадщину, ми з чоловіком вирішили, що не будемо продавати її, адже в майбутньому плануємо мати дітей, то щоб наші діти тоді не стикалися поза кордонах, ми матимемо для них квартиру. А поки що здали її в оренду, до речі вона в центрі міста, дуже вдало розташована, тож кошти з нею ми мали чи маленькі.
Але якраз наближається закінчення навчання в школі, та починається вступна кампанія у навчальні заклади. І от я помітила, що свекруха практично рано і ввечері телефонує до чоловіка, я бачу по його виразу обличчя, щоб йому неприємно. Він завжди виходить при розмові з нею, що раніше не було. Я вирішила запитати, що ж сталося, адже три дні просто так телефонуватиме без перестанку. То щось таки мало статися, я запитала і чоловік сказав, що мама надокучає йому своїми родичами, що у родичів проблеми, а він не хоче їх вирішувати.
Коли дзвінки продовжувалися ще три дні, я все ж таки наполягла на тому, щоб він розповів. Виявляється, що його мама телефонує і говорить про те, що її племінниці-близнята збираються вступити до Вишу у нашому місті й вона сказала сестрі, що ми пустимо дівчат жити у нашу квартиру однокімнатну, що дісталась мені від матері. Сергій матері пояснює, що навіть якби ми хотіли, ми б їх туди не пустили. Адже підписали договір зі своїми квартирантами на цілий рік, а вони там ще й два місяці не прожили.
І от вчора свекруха зателефонувала до мене, почала розповідати про те яка в них дружна сім’я, як вони звикли одна одній з сестрою допомагати. І що тепер через те, що ми такі жадібні їй соромно перед всіма своїми родичами. Що через мене її племінниці будуть стикатися по якихось гуртожитках нещасних, а ми багатії, маємо дві квартири й не хочемо допомогти родині.
От як пояснити людині, що, по-перше квартира юридично на рік в оренді, по-друге, Сергій не спілкується зі своїми двоюрідними сестрами, чомусь з самого дитинства вони не можуть знайти спільну мову. Та й взагалі квартира моя, то чому я маю пускати чужих для мене людей та ще й безплатно, коли в наш час ми маємо хороший заробіток з цієї квартири.
Чи можливо я в чомусь не права?