Я нещодавно посварилася зі своєю колегою – педагогом. Не дивлячись на те, що ми люди, які маємо дбати про дитячу освіту та виховання, ми все ж таки наговорили одна одній зайвого. І все через те, що колега має дуже негарну звичку суворо критикувати чужих дітей.
Того дня вона проводила контрольну у восьмому класі, перевіривши роботи дітей вона почала кожну роботу критикувати. Наголошувала в тому, що діти погано пишуть, що діти неуважні, поганий почерк. При цьому вона ображала не лише самих дітей, а і їхні родини, їхніх батьків які не приділяють належної уваги своїм дітям, саме через це діти погано навчаються. Кожного з батьків вона також назвала та знайшла у кожному, щось погане.
При тому всьому, що в цьому восьмому класі навчається також її донька. Так от, свою доньку єдину вона не піддала критиці. Хоча хочу сказати, що дівчинка не те, що не відмінниця, вона ледве тягне програму. Та ще й характер і виховання в дитини такі, що майже половина уроків зриваються саме через неї.
Мені настільки стало неприємно чути те, як колега критикує інших дітей, при цьому жодним словом не згадавши свою дитину. І це відбувалося неодноразово, ми всі з колегами завжди це чули, практично щодня. Але ніхто не наважувався їй сказати, що її донька така ж, як і інші. Але того дня, я була не в надто доброму гуморі, тож не стрималась і сказала колезі, що її донька нічим не відрізняється від інших і також не найкраща учениця, а ще своєю поведінкою вона заважає навчальному процесу. Колегу це дуже обурило, вона сказала, що вона як педагог достатньо уваги приділяє своїй дитині і її дитина є однією з кращих в класі. Хоча повторюсь, це далеко не так.
І от уже тиждень колегам не ігнорує, і навіть не вітається при зустрічі. Завуч школи говорить, що ми маємо помиритися, адже ми педагоги, ми маємо ставати прикладом для дітей. Я ж не вважаю себе винною і вважаю, що справедливо зробила зауваження колезі. До речі, після того, ми перестали щодня чути те, які погані діти у восьмому класі.