Я неодноразово чула про те, що молодим слід жити окремо, про те, що дві два різних віки ніколи не зійдуться на одній думці. Але я не зважала на те уваги, я вважала, що просто потрібно знаходити компроміси. Тим більше коли це стосувалося моєї рідної бабусі. Вона для мене завжди була авторитетом, я завжди запитувала її думки, завжди мала від неї підтримку та була впевнена, що вона та людина з якою я завжди знайду спільну мову.
Тож коли після мого одруження бабуся сказала мені і моєму чоловіку, що вона пропонує нам жити з нею, я звичайно погодилась. По-перше, у бабусі був залізний аргумент, що я як єдина внучка, стану власницею її квартири і не потрібно нам шукати зараз житло, адже воно в мене практично є. А по-друге, дійсно жити з мамою чи свекрухою мені не хотілося, тому я рада погодилася, а чоловік зі мною також погодився, я йому сказала, що моя бабуся це найінтелігентніша та найпрекрасніша людина у світі.
Перший місяць дійсно в нас було нормальне життя, а далі я помітила, що бабуся практично живе нашим життям, чи то ми живемо її. Вона контролювала кожен наш крок, куди йдемо, коли повернемося, а з ким ми підемо, а навіщо ми йдемо. Навіщо йти в кафе пити каву, якщо можна заварити каву дома, навіщо я знову придбала собі одяг в мене повні шафи одягу. Чому мій чоловік затримався на роботі, у нього є сім’я, що значить піти на риболовлю з друзями, ходити на риболовлю з друзями він мав до весілля. Чому я так пізно розмовляю з подругою телефоном, для цього є день, чому на кухні довго горить світло, повечеряли, помили посуд і нема чого туди-сюди ходити. І це лише декілька прикладів.
Нам практично стало неможливо провести час удвох, бабуся могла зайти до нас в кімнату і сказати, щоб ми лягали спати, а то ми гомонимо і їй заважаємо. Коли я сказала про це мамі, мама почала сміятися, сказала, що саме тому вони з батьком колись не погодились жити з нею. Що її мама, це генерал у спідниці який контролює все та хоче всіма керувати. Хоча якщо чесно, я цього за бабусею раніше не помічала.
Тому ми з чоловіком прийняли рішення, що підемо на орендоване житло. Коли ми вже зібрали речі і почали виносити їх з кімнати, це помітила бабуся. Вона підняла величезний крик, підняла на ноги не лише мою маму, а й мою свекруху, почала говорити, що вони погані батьки, що не виховали в нас такої риси характеру, як терпіння і повага до старших. Ми все ж таки з’їхали від бабусі і я шокована таким відкриттям я, ніколи не думала, що людина яка для мене завжди була підтримкою стане повною протилежністю.
Уже місяць ми живемо в орендованому житлі, ми нарешті відчули самостійність до якої прагнули. Бабуся досі нас не пробачила і спілкуватися зі мною вона абсолютно відмовляється, але я сподіваюсь, що з часом це мине і вона почне за мною сумувати і я побачу знову в ній ту бабусю яку любила до цього.