Я люблю відпочивати на Дніпрі. Дуже часто, коли в мене є вільний від роботи час, я ходжу на пляж. Зазвичай це буває зранку або ввечері, бо бажання згоріти на сонці у мене немає.
Вчора я пішла туди ввечері, о шостій годині, щойно повернулася з роботи. Літо жарке, тому треба десь прохолоджуватися. Та й живу я недалечку від пляжу. Всього двадцять хвилин від дому до Дніпра.
Я застелила ковдру і лягла поніжитися на вечірньому сонці. За декілька метрів від мене розташувалася молода родина: мама, тато й два сина років п’яти та семи. Батько з матір’ю п _или в _ино з келихів. Коли вони поставили пляшку, один з хлопчиків її взяв і і хотів пригубити .
Мене дуже здивувало, що батьки нічого сину не сказали. Коли жінка побачила, що я на них дивлюсь, вона зневажливо сказала:
– А що не так? Навіть священики на причасті дають дітям п _ити в _ино.
Її слова підхопив чоловік:
– Подумаєш! У Франції взагалі дозволяється дітям в _ино!
Я не відповіла нічого. Сперечатись не хотіла. Зрештою, я ж прийшла сюди відпочити, я не вв’язуватися в скандали.
Мовчки я взяла книгу, відвернулася від цієї сімейки і лягла на ковдру. «Краще почитаю про щось прекрасне!» – вирішила я.
Раптом я відчула різкий б _іль у лікті. Озирнулася… Скрикнула:
– Що ви робите взагалі? Ви сюди чого пришли? Хуліганити? По-моєму я не сварилася з вами!
– Вибачте, – відповіла мама. – То меншенький кинув пляшку. Не думав же він у вас навмисно попасти!
– А якби мені пляшка у голову втрапила?
– То не попало ж у голову. Значить все нормально! – нахабно засміявся тато..
– Вибачте нас! – повторила жінка.
– Та досить тобі вибачатися? Хіба щось стpашне трапилося? – відказав чоловік дружині.
– Ви б за дітьми дивилися? Вони ж повторюють усе за вами? – обурилася я.
– Ой! Тільки не треба нас навчати вихованню дітей. Будуть свої – своїх і виховуватимеш!
Я більше не стала нічого говорити. Все то було б марно. Я просто зібрала свої речі та пішла. Швидше б знайти інше місце, де можна спокійно посидіти. Мене обурювало те, що батькам байдуже на своїх дітей. Як так можна?
Коли я йшла з того місця, то знов старший син щось підкинув вгору. По-моєму, то був шматок хліба. Мати зробила йому зауваження. А він з меншим хлопчиком почали обкидати її піском і голосно сміятися. Тоді батьки почали лаяти їх нецензурною лайкою.
Мені шкода цих дітей. Виховують їх неправильно. Діти ж, як губка, вбирають поведінку батьків, наслідують їх. Не поважати старших та лаятися. Якими виростуть ці хлопці? Я йшла і думала, чи не пошкодують батьки про те, як виховують їх?