Є в мене один шкільний друг, з яким ми колись дуже тісно спілкувались та були найкращими товаришами. Він завжди був веселим, запальним та цікавим, от тільки дратувала мене його хвальковитість і вигадливість.
Діло в тому, що він завжди хвалився тим, що обов’язково після закінчення школи відкриє власний бінес і буде жити успішним й багатим життям. Який бізнес, він правда ще не придумав, але точно в нього буде все чудово.
Я ж злився, до не розумів, звідки в нього стільки впевненості. Адже сім’я в нього доволі бідна і успішними його батьків геть не назвеш. Що тато, що мама перебивались різними тимчасовими підробітками, по черзі їздили закордон “на чорно” час від часу.
Проте моя думка кардинально змінилась через багато років. Після вступу в університети, наші дороги розійшлись і ми більше не бачились, зв’язок також не підтримували. Хіба що перші пару місяців. Та й усе.
Одного разу, коли наша компанія відправила мене на переговори з агентством дизайну,м’яке мало стати нашим партнером, до мене вийшов цей мій шкільний друг, я спершу подумав, що він один з працівників. Та коли ми розговорились і виявилось, що мій друг, в якого я ніколи не вірив, і самовпевненість якого мене завжди дратувала, є власником цього агентства, моя щелепа познайомилась з підлогою та я її ледве підніс.
Я зробив висновки зі своїх суджень. Зрозумів, наскільки помилявся щодо свого шкільного друга. Здається, що саме його самовпевненість і привела його до того успіху, який він здобув.
З тих пір ми відновили наше спілкування, почали більше проводити часу разом ця все більше і більше впевнювався, що він таки справді багато працював, щоб створити власну справу і зробити своє агентство найуспішнішим на декілька областей. І навіть зробити агентство одним з провідних в країні. Уявіть собі тільки!
Якби ж я знав майбутнє, то ніколи б не сміявся з його ідей та переконань(хоча я й робив це лише в своїй голові). Ось так можна помилитись в людині, якщо судити її дуже поверхнево і лише по її родичах.