Моє життя має дивну звичку, як тільки я відчуваю себе щасливою, одразу стається щось геть не приємне.
Бувши молодою дівчиною я закохалася у красеня, і на мій подив він відповів взаємністю. Я літала на крилах, а коли він покликав заміж то геть землі не відчувала під ногами. Та щастя моє протривало лише два роки. Мій красень чоловік вирішив, що я його не достойна і пішов до іншої.
І я двадцяти річною розлученою жінкою з п’ятимісячною дитиною залишилася абсолютно сама. Батьків я не мала, а родичам було не до мене. Я досі згадуючи ті роки дивуюсь як змогла вижити. Було важко, але я вистояла, я розуміла, що несу відповідальність за свого сина.
Час минув, ми змогли стати на ноги. Заміж я так вже й не виходила, хоча й до цієї пори маю залицяльників. Хоч і минуло вже двадцять чотири роки від тієї зради, я так і не навчилася довіряти чоловікам.
Останні три роки я близько спілкуюся зі своїм колегою Андрієм. Він дуже хороший та добрий чоловік, ми часто проводимо разом вихідні. Але з’їжджатися не будемо, він знає моє відношення до шлюбу. Мій син з ним також знайшов спільну мову.
А пів року тому мій син ощасливив мене тим, що він одружується. Наречену його я знала, тому була рада за дітей. Після весілля молоді вирішили жити в мене, я не перечила, адже маю трикімнатну квартиру – місця досить.
І от проживши з ними три місяці я неначе сама помолодшала, мене все влаштовувало. Я ще доволі молода, лише сорок п’ять років, більшість часу на роботі, до молоді не вмішувалася. Я нарешті жила своє життя.
Але не довгим було моє щастя. Якось прийшов до мене син і серйозним тоном запитав, чи довго ще ми з Андрієм думаємо зустрічатися, бо роки йдуть, ми не молоді, пора вже й узаконити свої відносини. Я була здивованою і не розуміла до чого ця розмова, адже син також знає моє відношення до шлюбу.
Та як виявилося це невістка сказала сину, що на кухні дві господині не можуть бути. І вони вирішили видати мене заміж, щоб не заважала їм. Я одразу сказала сину, що зі своєї квартири йти не буду, а якщо й вийду заміж, то чоловіка приведу до себе, щоб не лише дві господині, а й два господарі було.
В результаті син та невістка образилися і переїхали на орендоване житло. Я ж не просила їх залишитися. Бо здається це верх нахабності випроваджувати мене з моєї ж квартири. Чи може я не права?