Я все своє життя жила заради єдиного сина Вадима. Синок у мене пізня дитина, я народила його коли мені було тридцять вісім. Народила від одруженого чоловіка з яким мала відносини. Заміж я ніколи не виходила. Коли Вадимовий батько дізнався про вагітність то дав грошей на переривання і сказав, що між нами все скінчено. Я й так знала, що ці відносини пора переривати, тому й завагітніла, хотіла мати дитину. Тож взяла гроші, продала квартиру у своєму місті й переїхала в інше. Мої батьки були хорошими людьми, у всьому мене підтримували та допомагали.
Тож я старалася аби син не був обділений нічим. Все йому старала, все купувала, у нього було все найкраще. Вадим ріс хорошим хлопчиком, гарно вчився, у всьому мені був помічником.
Час сплинув швидко син виріс, здобув освіту, влаштувався на хорошу роботу. Але я почала хвилюватися, що йому вже тридцять, а він все ще не одружений. Я не молода, вже й сили не ті, хотілося б з онуками побавитися.
А ось місяць тому Вадим мене потішив, що на травень місяць буде одружуватися. Я дуже зраділа. Правда коли він привів наречену трішки я занепокоїлася, Віта молодша за Вадима на десять років. Вона ще студентка, приїхала з сусіднього містечка. Я розумію, що це лише в серіалах провінційні дівчатка заради квартир заміж виходять. Але ж вона така молодесенька, а йому вже тридцять. Та сподіваюсь будуть щасливі.
Так от вирішила я молодятам на весілля подарувати свою квартиру. Думаю піду до нотаріуса і перепишу квартиру, а вони вже мене на старість доглянуть. Надумала й пішла.
Приходжу до нотаріуса там невеличка черга. Сіла я чекати свою чергу, а біля мене жінка мого ж віку сидить, лиця на ній немає. Чомусь шкода її стало, почала розпитувати, що за г0ре її так засмутило. Вона спочатку не хотіла розповідати, а зрештою зі сльозами на очах поділилася. Вона сидить тут, бо не знає куди тепер податися, рідна донька виставила з її ж помешкання. А вона вдіяти нічого не може, бо сама своїми руками квартиру, яку тяжко заробляла, донці віддала. Прийшла до нотаріуса, щоб скасувати, а він лише руками розвів, мовляв, задокументовано, що ви передали квартиру донці, вона вже її й приватизувала. А донці матір заважає, бо стара і від неї запах у квартирі. Бо матір не акуратна, ремонт дорогий псує.
Почувши історію я задумалася, якщо рідна донька так вчинила, то мене невістка може й дня не терпіти. І передумала я квартиру дарувати, все одно син єдиний спадкоємець. Краще подарую на весілля всі свої збереження, нехай собі щось куплять. Зате знатиму, що маю дах над головою