Я все молоде життя, після заміжжя, жила зі свекрухою і свекром, цілих п’ятнадцять років. І хочу вам сказати, що вже тоді молодою зрозуміла, що молода сім’я має жити окремо. Наче й не ображали, але й не милували. Саме тому не покладаючи рук будували свій дім.
Коли народились діти, і уже були вони у свідомому віці, я говорила їм про те, що коли створять сім’ї, то мусять жити самі. І неважливо, чи то її батьки, чи його батьки, головне, аби вони жили самі. Батьки вони на тебе й батьки, щоб підтримати, щоб дати яку пораду, щоб дати якусь допомогу, але не для того, щоб жити разом. У мене троє діток, дві донечки і син. І всіх ми з чоловіком виховали хорошими людьми.
А ще всіх після одруження ми з чоловіком забезпечили житлом. Не обійшлось звичайно без кредитів, бо на всіх грошей не заробили. Двом донькам купили по квартирі, а на сина не вистачило, тож мусили залізти в борг, але з часом його віддали. Тож кожен з дітей мав своє гніздо, кожен мав свій куток, щоб ніхто не говорив їм, що вони прийшли на чуже. З часом вони нас з чоловіком утішили онуками, цілих семеро їх. Завжди раділи ми, коли вони до нас разом з’їжджалися.
Але два роки тому, відгулявши чоловікові сімдесят років, уже через тиждень ми його проводжали в останню дорогу. Доньки практично місяць жили в мене, а тоді зібрались на нараду, після того, як відбули сороковини за мого чоловіка. Діти запропонували мені, щоб я продавала своє житло та вирушала до будь-кого з них. Доньки живуть у невеличких містах, більше схожих на села, тож пропонували їхати до них. Син говорив, що мушу їхати до міста, адже у місті у мої руки краще, всім забезпечена, сидиш в теплі.
А я відмовила, я сказала, що я у свої шістдесят п’ять, ще можу себе доглянути. Я маю будинок, все маю в будинку для комфорту, маю невеличке господарство. І якщо чесно, не хочеться мені продавати будинок, який будувала сама з чоловіком. Діти спочатку ображались, сварились, говорили, що не можуть мене саму залишити. Я їх заспокоювала. В результаті, вони домовилися з молодою сусідко, за окрему плату, що та щодня до мене заходитиме, та при потребі допомагатиме.
Я залишилася у себе в дома. Дійсно, самій якось важко і сумно, але нічого. Я часто вечором сідаю біля портрета свого чоловіка та розповідаю йому, як живуть наші діти.