Теперішня молодь зовсім нетерпляча і можливо це й добре. Я все своє свідоме життя прожила з чоловіком, який контролював всі мої витрати. З чоловіком, який ніколи не витратив на мене лишньої копійки, а я терпіла. Чому терпіла? Бо такі тоді були часи, бо розлучатись було не прийнятним, бо суспільство засуджувало тих жінок, які свідомо йшли на розлучення. Тому терпіла, тим більше, що батьки завжди наголошували, що жінка має бути покірною. Мабуть, це і стало таким виховним моментом для моєї доньки, яка відмовилась будь-що терпіти.
Ульяна у вісімнадцять років стала абсолютно самостійною дівчиною. Одразу попередила нас, що жити з нами не буде. Чоловік сердився та говорив, що не дасть їй гроші на орендоване житло, адже не дивлячись на те, що вона навчається у вищі, у неї є де жити, то навіщо її йти в гуртожиток, чи на найману квартиру. Та донька не послухалась, пішла в гуртожиток, а далі на третьому курсі перевівшись на заочне навчання, знайшла роботу та орендувала квартиру з подругою.
Навчання закінчилось, донька гарно працювала, вона була доволі економною, вона змогла зробити перший внесок за квартиру. Коли я просила чоловіка, що допоможімо донці з купівлею квартири, він сердився та говорив, що разу вона вирішила вісімнадцять років піти від батьків, то нехай тепер сама себе забезпечує. Я інколи працювала на роботі позанормово, щоб заробити премію, цю премію донці давала, хоч вона не завжди хотіла брати, але я не відступала. Сама ж я звикла на всьому економити, звикла у всьому собі відмовляти. Та якщо чесно, коли тобі п’ятдесят шість, а не двадцять, то не надто вже хочеться тобі чогось.
І ось наша донечка у двадцять шість років повідомила, що вона виходить заміж, познайомила нас з нареченим.Максим виявився непоганим хлопцем, але мені сподобався він своїми манерами, а чоловіку сподобався тим, що він із-за забезпеченої родини. Відгуляли весілля ми скромно, адже і донька, і зять сказали, що не хочуть витрачати дарма гроші, що краще їх вкладуть у спільний бізнес. Свати їм для цього подарували доволі велику суму.
Прийшло пів року після весілля, а справи з бізнесом ніяк не зрушували з місця. Донька працювала на роботі, а зять сидів дома та планував з чого почати. Я не знала всіх подробиць. Прийшло ще пів року, гуляли першу річницю, донька працює, а зять ще планував. І ось коли наближалася друга річниця, донька повідомила, що вона розлучається з Максимом. Я була здивована та запитала, що сталось. Як виявилось, що майже за два роки, він сидячи дома, лише планував свій бізнес, до того ж не один, а декілька, а на це потрібно були кошти. Зять витратив всі ті кошти, які подарували його батьки на весілля, які подарували ми їм на весілля, він почав випрошувати кошти в моєї доньки та своїх батьків.Свати раз дали тоді відмовилися його спонсорувати. Ульяна спочатку дала йому кілька тисяч, а коли побачила, що немає яких зрушень відмовилась далі бути у чоловіка спонсором. І це викликало шквал незадоволення в зятя, він образився на доньку, адже виявляється він знає, що в неї є рахунок в банку який вона тримає на майбутнє, і вона відмовляється йому дати кошти, а він сказав, що оскільки вони подружжя, то в них все спільне. Він просто вимагав від неї тих коштів та моя донька – не я, вона моя абсолютна протилежність. Почувши те, що він її лякає навіть розлученням, вона того ж самого дня пішла та написала заяву на те розлучення. Зять уже почав перепрошувати і говорив, що погарячкував, навіть приходив до нас попросив, щоб ми вговорили свою доньку забрати ту заяву. Чоловік мій звичайно телефонував до доньки, сварився та говорив, що вона не має права так себе поводити, з чоловіком, що вона жінка, значить вона друга в сім’ї, а він чоловік значить він перший. Але донька навіть не дослухала його до кінця.
Ульяна таке дочекалася розлучення, мені ж вона пояснила своє рішення тим, що вона не збирається бути нянькою для дорослого чоловіка і тим більше бути його годувальницею. Якщо чоловік в сім’ї хоче бути першим, то в першу чергу він має взяти на себе зобов’язання годувальника. Мій чоловік дуже образився на доньку за те, що вона наважилась на розлучення, він сказав, що він забороняє їй приходити до нас додому і не хоче її ні чути, ні бачити. А я навпаки рада за свою доньку, що вона не вдягла собі ярмо, так, як я, на шию та не зігнула голови. Я рада, що моя дитина сама господиня свого життя. І які б в неї не були рішення, я завжди буду її підтримувати.