Хочете знати, як виростити дітей егоїстами, а ви давайте їм все, жалійте їх, не заставляйте нічого робити по дому. Адже ж вони дітки, вони хочуть відпочити, хочуть дитинства. А ви гніть спину, тягніть все на собі і тоді повний комплект отримаєте.
Коли ми з Валентином одружились то були юними студентами, всього в житті самі досягнули. Адже обоє з бідних родин, батьки не мали змоги нам щось дати. Тому і працювали самі. Згодом народилося у нас двійко дітей, син та донька. То непрості часи були з роботою і у чоловіка трапилась змога поїхати до Угорщини на роботу, там вже давно працював його однокласник. Коли він їхав дітям було по десять років.
Мій чоловік працював в чужій країні, працював дуже важко, але він зміг придбати нам хорошу квартиру, зміг заробити на навчання дітей, зміг заробити гроші на те, аби придбати їм по однокімнатній квартирі. Наші діти ні в чому не мали відмови в дитинстві. Ми їм все купували, а ще я їх дуже жаліла, ніколи не просила їх щось робити, бо пам’ятаю, як сама в дитинстві працювала. Коли виросли ми їм гарні весілля влаштували.
А цього року, ми святкували його п’ятдесят три роки, він приїхав додому, ми з ним поговорили і вирішили, що досить уже тих заробітків. Я працюю до речі на непоганій посаді, маю гарну зарплату. В нього руки золоті, тож і він у свої роки зможе знайти тут роботу. А тих заощаджень, що він збирав нам вистачить на довгий час. Коли за святковим столом це сказали дітям, то вони почали виказувати своє незадоволення.
Діти почали говорити про те, що вони щойно постворювали сім’ї, що вони навіть не встигли пожити забезпеченим життям, а батько вже не хоче їхати працювати, ще ж молодий. Мені було дуже неприємно те чути, а чоловік їх запитав “А коли ж нам з мамою жити, ми ж уже стільки років не можемо нормально відпочити разом, я за нею сумую.” І тоді донька почала сміятися “Ви, ще в медовий місяць поїдьте та ще скажіть, що ви любите один одного і народіть на брата чи сестру”, син з невісткою також почали неприємно хихикати та розповідати історії де старі люди з’їжджають з глузду і на старості народжують дітей.
Мені настільки стала ця неприємна ситуація, що я вам не можу переказати. Чоловік одразу розсердився та сказав дітям, що він і вельми дякує за привітання з днем народження, та за підтримку, але щоб надалі на його фінансову підтримку вони не розраховували. Донька одразу підскочила та сказала, що якщо нам хочеться бути разом, то я можу покинути свою роботу та їхати разом з батьком до Угорщини, від тієї праці буде більше користі ніж тут в Україні. Син почав говорити, що іншим дітям батьки дали більше, квартири більші, більше можливостей, в кожного з їх знайомих є автомобіль. А він досі на міському транспорті їздить.
І це ще більше розсердило мого чоловіка, він дуже посварився з дітьми і остаточно прийняв рішення уже не їхати на заробітки. А я ж розумію, що їхні егоїзм – це наша надмірна любов до них. Зрештою повністю пересварившись та зіпсувавши день народження чоловіка, наші діти від нас пішли. У чоловіка навіть серце розболілося.
Вже два тижні діти з нами не спілкуються. Лише донька вчора написала таке повідомлення “Що настільки захопилось один одним, що навіть про онучку рідну не згадуєте?” і на цьому все. Я навіть не говорила про це повідомлення чоловікові, бо розумію, що він знову розхвилюється. Але задумалась над тим, що невже ми дійсно, у свої роки, маємо повністю служити дітям та онукам і віддавати останнє, чоловікові п’ятдесят три, а мені всього сорок вісім. Я взяла телефон чоловіка і заблокувала в ньому номера сина, доньки, невістки та зятя і в себе також. Тепер я вчуся також бути егоїстом, адже вони в нас дорослі і самостійні, нехай думають як ставати на ноги.