Пишу до вас чи то почути пораду, чи просто щоб виговоритись, адже моє материнське серце не на місці і я хвилююсь за свою доньку. Хоча до неї я не можу донести свою думку. Моя Наталочка вийшла заміж два роки тому, вона хороша дівчинка, завжди була відмінницею, завжди нас слухалась. До цього в неї був наречений Олексій, хлопець дуже порядний, добродушний, завжди її у всьому підтримував, завжди у всьому допомагав, з нами гарно ладнав, ми познайомились його батьками. Але десь з’явився цей Сергій, збаламутив серце нашій дитині і вона покинула Олексія, та практично за місяць відносин з Сергієм погодилася вийти за нього заміж. Сергій характером абсолютно протилежність Олексія, характер просто вибуховий, що не по його одразу свариться. Ми з чоловіком одразу сказали Наталі, що нам її вибір не подобається, але вона настояла на своєму, тож ми дали благословення.
Одружившись вони переїхали жити в місто, ми залишилися у своєму селищі. Зі сватами ми бачилися лише раз, знаю, що вони розлучені, сват проживає сам видно, що любить вживати оковиту, а сваха вже в четверте вийшла заміж. Скільки раз телефонувала до доньки, то все добре, коли вони приїжджали наче і з виду непогано живуть, ну ми змирилися. А тут і внучка народилася, ми раді, ми до них їздили кілька раз і вони до нас приїжджали.
А два місяці тому наша донька з’явилась з онучкою без попередження, просто так. Сюрприз зробили нам. Якщо чесно, я одразу відчула, що щось не так, тому що, мандрівка з однорічною дитиною, таке собі задоволення. Питаю доньку, вона відмахується, мовляв, мамо, що такого вирішила відпочити у вас, ти хіба не рада. Я звичайно рада, але запитую де Сергій, “в нього робота, він зайнятий”. Я помітила, що за тиждень жодного дзвінка від зятя, невже він не хвилюється де його маленька дитина і де його дружина. Знову питаю Наталю, а вона -“він такий зайнятий, він мені пише лише”.
Проходить ще кілька днів після тої розмови, бачу сидить плаче, я підходжу ближче і бачу у неї на телефоні фотографії, де є Сергій з якоюсь кралею, обіймаються та цілуються. Запитую, що це таке і тоді вже донька мені розповіла. Виявляється вона дізналась, що в Сергія є коханка, вчинила йому скандал і він сказав, що якщо їй щось не подобається вона може забиратись. І моя донька одразу зібрала речі свої та дитини поїхала до нас. Я її заспокоїла як могла, говорю, що може воно і на краще, що раніше дізналася, звичайно я розумію їй боляче. У нас в сім’ї з чоловіком зрад ніколи не було, Наталя росла в сім’ї де є кохання та розуміння, тому вона не знає, як це воно ніколи цього не бачила.
Ми з чоловіком оточили доньку любов’ю та допомогою, постійно були з онучкою. Наталя розцвіла, за два місяці наче і відійшла. Аж тут бачу хтось їй дзвонить, вона спочатку не брала трубки, тоді взяла вийшла з хати, пішла в садок розмовляти. Дивлюсь на неї через вікно і бачу які емоції, розумію, що це, мабуть, зятьок з’явився. І таке дійсно, Наталочка зайшла заплакана, каже, що Сергій звинуватив її в тому, що це вона винна в зрадах. Адже через дитину вона йому погано приділяла увагу. Я доньку заспокоїла, говорю, якщо так, подавай на розлучення. І вона йому написала це в повідомленні, що подає на розлучення та на розподіл майна.
І що ви думаєте, через тиждень картина змінилась. Бачу Наталя з кимось говорить телефоном, питаю хто там відмахується, знову телефон – вона вже біжить з хати. І от підходить до мене і каже “Мамо, Сергію одумався, він виправився і кличе мене з донькою додому, бо він за нами дуже скучив.” Я їй намагаюсь пояснити, що хто зрадив раз то вірним вже не буде, він буде постійно шукати нових коханок. Та вона мене не чує, навіть образилась каже: “Мамо, ти не хочеш мого щастя, хочеш, щоб я все життя прожила сама з дитиною”, але ж їй лише двадцять чотири роки, ну хіба ж немає достойних чоловіків. Та вона мене геть не слухає.
І от, тиждень тому, приїхав наш зять і забрав доньку з онукою. Мій чоловік звичайно намагався з ним поговорити, але встрягла Наталія і сказала, щоб ми не лізли в їхню сім’ю. Я не знаю, що робити, я ці дні лише плачу, бо я розумію, що моїй дитині знову буде недобре в тій сім’ї, з тим чоловіком. Чоловік же мій каже, щоб я змирилася і сприймала вже так все як є. А я не можу, мені важко, бо це моя єдина дитина. Я не знаю, як достукатись до її серця, та пояснити що такі чоловіки не змінюються.