Правду кажуть, що чужих дітей не буває. Про це я пересвідчилася десять років тому. Тоді старшого сина перевели ми в іншу старшу школу, школа була з кращими відгуками, там було сильніше навчання. Саме там, він зустрів свого друга Андрія. А вже буквально через два місяці навчання мого Олександра в школі, мене викликала до себе вчителька, класний керівник. Вона сказала мені, що мій син має гарні успіхи, він гарно влився у колектив, він подружився з класом. Але найбільше він почав спілкуватися з одним хлопцем, якого б вона не радила в друзі. Я була здивована таке почути і вирішила дізнатися більше.
Почала розпитувати її, тоді вона розповіла мені про Андрія. Сказала, що це хлопець з неблагополучної сім’ї. Батько пішов з родини, а матір час від часу їздить на заробітки за кордон, а коли повертається то веде не зовсім здоровий спосіб життя. Хлопця, мовляв, також не раз ловили в школі за палінням. Живе він в основному у своєї старшої сестри, яка також не відрізняється нормальним способом життя. Я задумалась над тим, які друзі у мого сина. Хоча й до цього ніколи не мала звички втручатися в його відносини з друзями. Вони завжди з донькою вибирали друзів самостійно, ніколи я не говорила з ким дружити, з ким ні. А цей раз чомусь захвилювалась.
Увечері покликала сина на серйозну розмову, сказала йому, що дуже хвилююся як Андрій на нього вплине. Не забула повторити приказку про те, що “Скажи тобі мені хто твій друг і я скажу хто ти” Саша не мовчки вислухав, а тоді сказав: “Мамо я говорив це вчительці і скажу тобі, з Андрієм ми дійсно дуже добре подружились, і покидати дружбу з ним, лише через те, що він не подобається вчителям, і через те, що його родина відрізняється способом життя від інших, я не збираюся. Якщо ти хвилюєшся, що я братиму поганий приклад з нього, не хвилюйся, в мене є своя голова на плечах, і повір мені просто на слово – Андрій дійсно дуже хороший хлопець” Якщо чесно, я навіть не могла нічого сказати. Адже до цього я звикла довіряти своїм дітям, тому просто сказала сину, що сподіваюся, що ця дружба не вплине на нього якось негативно.
Пройшов вже деякий час і одного дня мій Саша прийшов додому дуже засмучений і сказав, що Андрія побив чоловік сестри і тепер в нього великі синці, які болять і він хоче їх змастити, чи можемо ми дати мазь. Я запитала чому ж вони не завернуться в поліцію і син мене зупинив, сказав, що якщо він звернеться в поліцію, його заберуть до дитячого притулку, а він цього не хоче. Матері зараз немає, де батько взагалі ніхто не знає, сестра єдина хто дозволив у неї жити, тому він те терпить. А далі мій десятикласник почав плакати, він почав розповідати те, наскільки важко Андрію жити. Дома його б’ють та принижують, а в школі його цькують вчителі, особливо ті яким уже за шістдесят, вони не соромляться при всьому класі принизливо говорити про нього, про його маму і сестру та батька. Хоча Андрій здібний та хоче навчатися, але через таких вчителів він не має змоги вчитись.
Коли я слухала сина, я сама мимоволі почала плакати, я сказала йому, що нехай його друг прийде до нас я обов’язково оброблю його рани. Так, можливо, в той період потрібно було дійсно звернутися в поліцію, дійсно написати заяву, але я послухала сина і не придала тому розголосу. Вже ввечері Андрій був у нас, він був дуже сором’язливий і неохоче показував мені свої рани. Я запропонувала йому залишитись нас переночувати, він вагався, а мій син навпаки дуже зрадів. Я попросила в Андрія номер його сестри, та запитала, чи можна, щоб її брат залишився в нас, а вона байдуже відповіла “Де хоче, там нехай і спить” І вже через місяць, ночуючи в нас практично через ніч, Андрій помаленьку переніс свої речі до нас.
Я хочу вам сказати, що це виявилась прекрасна, ніжна, дуже добра, дуже здібна, розумна дитина. Він іноді говорив неначе доросла людина, на відміну від моїх дітей. Коли його матір повернулася із заробітків, то вона навіть не поцікавилась, чи комфортно нам, що її дитина живе в нас. На той період, коли вона була дома, він ішов до неї, а щойно вона від’їжджала, він знову повернувся до нас. Він дуже працьовитий, він нам усьому допомагав. Ми настільки звикли до його присутності, що вважали його своєю родиною.
Коли на одних з батьківських зборів, вчителька почала батькам розповідати про те, що в нашому класі є дитина, яка заважає іншим учням, я зрозуміла про кого вона говорить. Я піднялася і тоді перед всім класом запитала в неї, як вона, педагог з величезним стажем, замість того, щоб допомогти дитині, знайти до неї підхід, для того, щоб дати йому розуміння того, що в цьому світі він не один і він має підтримку, вона навпаки дозволяє собі його принижувати, і до того ж розповідати іншим про те наскільки він поганий. Дехто з батьків навіть не зрозумів про що мова, але зрозуміла вчителька.
На наступний день Сашко з Андрієм повернулися зі школи і почали розповідати мені новини. Розповіли про те, що сьогодні вперше на Андрія не накричала жодна вчителька, сьогодні вперше в Андрія дійсно хороша, заслужена оцінка. А ще класна керівниця запитала мою дитину, чи дійсно Андрій наш родич. Син сказав, “Андрій мій брат”, на що почув “А чому ж одразу не попередили, коли ще перейшли в цю школу”
Десятий і одинадцятий класи хлопці закінчили добре. Після того поїхали навчатись до столиці, хоч вибрали різні ВУЗи, але спілкуються і досі. Уже обидва вони одружені, уже в обох є свої сім’ї, але вони досі продовжують товаришувати. Андрій зі своєю сім’єю приїжджає до мене в гості. І на відміну від мого сина, який почав вже й палити, інколи вживає алкоголь, Андрій веде абсолютно здоровий спосіб життя. Коли я з ним почала говорити на цю тему, він сказав, що найбільше у світі не хоче, щоб його діти бачили те, що бачив він у дитинстві. А ще Андрій неодноразово він мені дякував за те, що я стала тією людиною, яка показала йому, що він комусь потрібен.
Ось так, народивши двох дітей, я стала мамою для трьох.