Я багато читала і чула історії від жінок про те, як вони реагують на зради чоловіків. Я точно знаю, що жодна з них, виходячи заміж, не сподівалась потрапити в таку історію. Я одна із них і всі ми в чомусь подібні, і в чомусь різні, і кожна коли приймає рішення, вона приймає його опираючись на ту, чи іншу причину. Так було і в мене.
Вперше про зради дізналася через десять років шлюбу, було неймовірно боляче, важко і хотілося одразу подати на розлучення, забрати дітей, і податись якомога далі. Але було одне важливе “Але” – йти практично не було куди. Двоє маленьких діток, які ходять в молодші класи, зриватися просто так з місця, кудись їхати, а школа, потрібно забезпечити їм було навчання. Я могла поїхати до своїх батьків в село, але я їм не потрібна, через те, що вони давно розлучені і, що у мами, що у батька новій сім’ї. Сестер братів не маю, а подруг також уже давно немає, адже замінила всіх чоловіком.
Тож стиснувши зуби, змовчала, він дізнався, що я знаю і просив пробачення, клявся, щоб вже більше не повториться, що це було один раз. Я сказала що вірю, хоча в душі розуміла, що це все неправда. Так і жила, розуміла, що з кожним днем все менше хочу жити з цим чоловіком.
В друге почула про те, що в нього щось є на стороні, коли молодша перейшла до восьмого класу. І тоді я вже не буду тією наївною, молодою жінкою, я зрозуміла, що потрібно, щось вирішувати, терпіти далі не було сили. Розуміла, що молодшій доньці потрібно закінчити школу, у мене є більше ніж рік і за цей час, я повинна себе забезпечити, що жити перший час. Я економила на всьому, я обманювала його, у всьому. Я говорила, що мені потрібні кошти на фарбу, брала удвічі більше, говорила, що мені потрібно купити продукти, на полину купляла, а половину ховала. Зарплатню в сім’ю віддавати перестала, говорила, що врізали ставку. Я зекономила, я накопичила значну суму.
І коли донька пішла навчатись до ліцею, я подала на розлучення. Я не отримала жодної підтримки від оточення, навпаки було обурення, було непорозуміння, були докори, що “навіщо зараз, скільки терпіла, скільки знала, чому раніше не пішла”, “тоді влаштовувало, а зараз ні” – різні були питання. Навіть батьки які розлучені не підтримали.
Я знайшла собі роботу, я орендувала собі невеличку квартиру. Навіть доньки мене не підтримали. Дуже часто їздять до батька і говорять мені, що їхній дім там, вони там звикли, що їм зручніше там. Я їм не перечу, це їхній вибір, можливо, колись вони мене зрозуміють. А я вчуся жити по-новому. Чи можу я дати якусь пораду жінкам які потрапляють в таку ж ситуацію, та, мабуть, ні кожна діє так, як вважає за потрібне. Я зробила свій вибір і я про нього не жалкую.