Розповім вам історію кохання моїх батьків. Я пережила розлучення своїх батьків коли мені було тринадцять, тоді я дізналася, що у батька з’явилась інша жінка. Він покинув нашу сім’ю і поїхав у інше село. Також уже з розповіді матері я дізналася, що у нього народжуються один за одним троє синів, батько практично не брав участі в моєму житті. Єдине, що я точно знала він справно платив аліменти та дуже часто присилав мені різні подарунки. Поки була дитиною, я мріяла, що мої батьки будуть жити разом, що в нас все так вже буде сім’я. Проте коли вже виросла, то перестала вірити в дива.
Батько приходить лише на такі свята як мій випускний, моє повноліття, моє весілля. Також він вітав мене коли народжувались мої діти, але щоб особливого якогось спілкування близького як у батька з донькою в нас не було, матір і того не підтримувала, вона говорила, що я маю гнати його в шию при кожній зустрічі. Але я не звертала на то уваги, я ставилась просто як до якогось далекого родича.
Життя швидкоплинне і ось у свої сорок я прийняла свого батька, який був хворим та немічним. Він прийшов не лише привітати мене, а й попроситися до мене жити, я не дивлячись на всі свої дитячі образи, прийняла його. Я не могла його вигнати. Друга дружина його покинула, в неї знову інша сім’я, сини його повиростали пороз’їжджались по світу, з ними я ніколи не спілкувалася і не спілкуюся. І батько як виявляється їм абсолютно не потрібен. Коли ж про моє рішення прийняти батька дізналась мама, був страшенний скандал, мама зовсім з цим була не згодна, вона сказала, що коли я була мала він мене покинув, а зараз він знайшов пристановище в мене, нехай йде до своїх молодших дітей і нехай вони за ним піклуються.
Я ж намагалась пояснити мамі, що я просто не можу його виставити за двері, як людина не можу з ним так вчинити. Мама наскільки образилася, що сказала, що я маю вирішити хто їй потрібний в житті – вона чи батько. Той період в довжину п’ять років був для мене дуже важким. Я розривалась, мама практично два роки зі мною абсолютно не хотіла спілкуватись, не виходила на зв’язок, ігнорувала мене при зустрічах і сказала, що свій вибір я зробила.
Та коли мені мало виповнитись сорок п’ять, батько сильно захворів, захворів настільки, що довелося його відвезти в лікарню. І як невчасно ж тоді терміново потрібно було їхати на чотири дні у відрядження. Я дуже хвилювалася. по приїзді одразу пішла до батька, а там медсестра говорить “Та ви не хвилюйтесь, йому дружина носить їсти, сидить біля нього”, я здивувалась. Яка дружина, мабуть, друга дізналася про те, що батько хворий, того ввечері пішла додому не побачивши батька. Наступний день я побачила цікаву картину, відкриваю двері палати, бачу лежить мій батько, а на стільці біля нього сидить моя мама, не просто сидить, а тримає його за руку. Для мене це було якимось дивом, дитячою казкою, я не могла зрозуміти, що відбувається. Я не вимагала від них ніяких пояснень, я не хотіла чути нічого про їхнє примирення, я просто стояла і дивилась на ту картину, яку хотіла побачити тоді, у підлітковому віці.
І ось свої сорок п’ять я зустріла за одним столом з батьком і матір’ю. Виявляється коли матір дізналася, що я у відрядженні, а батько в лікарні, то вирішила віднести йому їсти, а заразом висловити все, що думає про нього. А в результаті вони не посварилися, а навпаки помирилися.
Уже три роки я спостерігаю за двома старенькими людьми, які поводяться так неначе молоді закохані. І зараз я розумію, що таке доля бути разом, не дивлячись на ті роки які вони прожили нарізно, на старості вони все одно живуть разом. А я щаслива бачачи їхнє щастя, хоча б на старості.