Я виросла у дуже твердій дисципліні. Батьки обоє вчителі, батько останні десять років був директором школи. Не солодко було нам з братом. Для батьків було важливо, щоб ми були прикладом для інших дітей. Ми були відмінниками, закінчили школу з золотими медалями. Оцінки нам ставили не за те, що ми діти таких батьків, хоча де хто досі не вірить, ми дійсно все вчили на найвищий бал.
Після закінчення школи ми вступили до Вишів, я в педагогічний, бо ж династію вчителів переривати не можна. Брат Богдан, що молодший за мене на два роки також вступив туди ж. Але вирвавшись з батьківського полону він не став навчатися, покинув пед, та закінчив курси айтішника і влаштувався на роботу. Він дійсно розумна людина, начальство його почало цінити. На відміну від батьків, для них це було невиправним кроком. Вони вважали, що він їх осоромив. Тож перестали з ним спілкуватися, мені також заборонили. Але я все одно спілкувалася, тим більше, що батьки в іншому місті.
Після закінчення навчання я повернулася в рідне провінційне містечко. Там вже чекала мене посада вчителя. Через рік повернувся Богдан, в нашому містечку відкрилася філія фірми в якій він працював, от його й відправили у рідні краї. Він робив спроби налагодити стосунки з батьками, та марно, вони були не похитними.
Та через деякий час Богдан зроби ще один крок, що віддалив його від батьків. Він одружився з жінкою, що старша від нього на дванадцять років. У неї на той час вже було двоє дітей, та вона чекала на дитину від мого брата. Я досі пам’ятаю той день, коли мама плакала, а батько волав так неначе кінець світу. Сказав, що він остаточно відрікається від сина і якщо дізнається, що я спілкуюсь з ним то, й від мене відмовиться.
Так минуло три роки, нестало мами, так і не помирилася з сином. Батько так і тримає свою позицію. Я ж потай продовжую спілкуватися з братом та його родиною. Племінника свого дуже люблю, приношу йому подарунки й говорю, що від дідуся.
Цього року батько має йти на пенсію, бо вже шістдесят вісім років, я дуже хочу, щоб він помирився з Богданом. Брат кілька раз приходив до нас, але батько його проганяє. Скажіть ну невже якісь цінності та думка людей важливіша за рідну дитину. Я хвилююсь, що батько піде в засвіти так і не помирившись з сином.