Мені сорок п’ять років, але ще з молодості я мала дуже нав’язливу ідею таку, як заміжжя. Всі мої подруги, мої сестри, колеги, виходили заміж, народжували дітей, створювали сім’ї. А я весь час жила одна, так, я знаю, що багато хто мені говорив, що в заміжжі не всім щастить, що і самому можна бути щасливим. Та я мала таку ідею, що допоки я заміж не вийду, доти я не буду щасливою. Чи не кожному перехожому я вдивлялась в очі, щоб побачити чи стане він моїм чоловіком, чи ні.
У віці сорок два роки, я зустріла Валерія. Він був значно старший за мене, йому було п’ятдесят два, він уже був розлучений, діти дорослі. У нас стосунки тривали рік і коли я Валерію сказала, що я хочу, щоб наші стосунки були узаконені, він сказав те, що ми офіційно розпишемося нічого не змінить, що, мовляв, можна жити і так, і бути щасливими. Але ж знову ж таки, я хотіла заміж. І коли Валерії запропонував мені жити разом, я радо погодилась, думала, що саме це підштовхне його до офіційного шлюбу.
Цілий рік ми жили разом в моїй квартирі, я всіляко намагалася показати йому яка я хороша господиня. Але, що я вам хочу сказати, що за цей рік, я зрозуміла те, що не могла зрозуміти довгі роки. Що виявляється я зовсім не готова до того, що хтось буде порушувати мій спокій, першим дзвіночком стало те, що Валерій міг піти кудись з друзями відпочивати, сам без мене, інколи навіть не ставлячи мене до відома. Я йому ж намагалася пояснити, що ми сім’я, а отже маємо бути разом, він сказав, що він з цим зовсім не згоден, він не моя власність, щоб підкорятись лише тому, що я собі намріяла. Далі було таке, що раніше я могла собі на вечерю приготувати щось незначне, або взагалі випити чаю з тістечком та лягти спати, зараз вже мені приходилось готувати доволі багато, бо Валерій оглядний чоловік. І сніданок легкий йому не підходить, обід також має бути ситним, а про вечерю взагалі мовчу. При цьому він готувати не вмів, чи не хотів. Далі мене не влаштовувало те, що в побуті він абсолютно бездіяльний, тобто раніше в мене була одна тарілка чи дві за день брудних, то тепер в мене на вечір повна раковина на брудного посуду, він взагалі ніколи за собою нічого не мив. Я запитала, чому він за собою не помив тарілки, він здивовано подивився на мене та запитав, “А, навіщо ж я тоді з тобою живу, якщо моя жінка не може помити за мене тарілку?” Я тоді промовчала.
Але одного ранку, коли Валерій вчинив скандал за те, що я не випрала його улюблену сорочку, хоча він немає звички кидати брудний одяг до кошика. Цей випадок, дав мені повністю розуміння того, що самі дійсно жити набагато комфортніше. Ти нічого нікому не зобов’язана, ти живеш так, як зручно тобі. І саме головне, що коли я Валерію пояснювала, що на мою думку, сім’я – це не тоді коли жінка обслуговуючий персонал, а чоловік просто користується її послугами, то він мене дуже сильно образив, сказавши, що звідки я можу знати, що таке сім’я, якщо я до такого віку навіть заміжньою не була. Іще сказав, що якби не він, то я так би старою дівою і п0мерла б. Це було останнє, що я почула від цього чоловіка. Адже одразу після цього, його речі просто дуже швидко вилетіли в під’їзд і я вже не слухала те, що він там кричав, що він мені ще доводив, та намагався сказати. Я просто зачинила перед його носом двері.
Пройшов рік, я вже повністю оговталась від тих попередніх стосунків і нарешті почала жити нормальним життям. Ви знаєте у мене з’явилися залицяльники, та я поки що не поспішаю мати стосунки. Мене життя навчило.