Розповім вам свою історію те, як я потрапила в ситуацію, після якої сусіди досі перешіптуються за моєю спиною. Все через те, що я людина з дуже буйною фантазією і це завжди псувало мені репутацію. За це мені чоловік говорив, що я спочатку розбираюся, а тоді вже думаю, так сталося і цього разу.
Ми вже люди не молоді, обоє на пенсії по вислузі років, колишні лікарі. Я після виходу на пенсію засіла дома, маємо невеличку дачу, там я вирощую квіти, небагато овочів є невеличкий садочок. Чоловік вже сидіти дома не може, йому потрібно, щось робити, тому він собі знайшов таке заняття, як таксування. Ну я скажу – йому заняття, а мені як-не-як прибуток в сім’ю непоганий.
Того дня він поїхав, як зазвичай на свою зміну, але пройшло менше пів години. Чую хтось шарудить замком дверним, думаю щось сталось, мабуть, бо чому ж так зарання повернувся, пішла назустріч. І тут картина, відчиняються двері, стоїть мій чоловік і тримає в руках немовля, а поза нього стоїть молодесенька дівчина, сумна, заплакана і з двома валізами.
Перше, що мені спало на думку, це те, що це він приніс свою дитину та привів свою коханку. А знаєте чому? Бо начиталася всяких історій в інтернеті, де чоловіки проживши з дружиною довгий час, виявляється мають іншу сім’ю і мають дітей. І кінець кінцем, стара, зраджена дружина залишається сама, а він починає життя з молодою, новою, тому перше, що прийшло мені в голову, він привів коханку і приніс свою дитину! А я жінка повторюсь гаряча, одразу зняла лемент, почала його бити чим попало під руку, він же ж ухиляється, прикриває дитину. Та нещасна, що прийшла з ним дитину вихватила, побігла в під’їзд. Він побіг за нею, я ж далі доганяю, хапаючи валізи шпурляю в них. Повернулася у квартиру сиджу і плачу, чую кроки позад мене, повертаюсь мій чоловік, сам, питає чи я заспокоїлась, чи можна поговорити. Я знову підіймаю лемент, обзиваю його останніми словами, кричу, що він зрадник.
Мабуть, з пів години він слухав мій крик, поки я знесилилась. І тоді вже, мій, як завжди спокійний, чоловік розповів, що це за пригода. Виявилось, що він виїхав на свій перший того дня виклик, приїхав до якогось будинку, викликав його чоловік. Чоловік посадив у машину цю молоду жінку з дитиною, завантажив і валізи, закрив двері та пішов. Геть нічого не пояснивши, мій чоловік почав розпитувати пасажирку куди їхати, а вона нічого не могла сказати, тому що сильно ридала. Прочекавши, майже, годину він все ж таки дочекався, коли вона заспокоїться і вона сказала, що це її чоловік, який просто вигнав її з дому з маленькою дитиною. А все через те, що вона народила дівчинку, а не сина. Тепер вона не знає куди їй йти і як добратись до своїх батьків, адже вона абсолютно чужа в нашому місті та немає грошей на проїзд, навіть телефон чоловік в неї забрав, адже він їй його купив на день народження.
І тому мій добродушний чоловік, який звик співчувати людям, не придумав нічого кращого, як просто привести цю жінку з дитиною до нас. Коли почула я цю історію, мені стало страшенно шкода цю молоду дівчину. Послала чоловіка, щоб привів її до нас. Я її перепросила, познайомилися. Звати її Юлія, їй всього-на-всього 21 рік і в Київ вона приїхала з маленького села на Закарпатті, приїхала на навчання, тут зустріла свого чоловіка, тут і залишилась жити. І наразі вона потрапила в таку ситуацію. Ми знайшли спосіб зв’язатися з її батьками, дякувати, що є зараз Інтернет. Спочатку телефонували на селищну раду, просили номер батьків, і все ж таки ми зв’язались з її батьками. Які приїхали за своєю донькою, вони нам щиро дякували за те, що допомогли їхній дитині.
Сусіди досі обговорюють той випадок, та мені на них байдуже. Я тепер задумалася, що бідний, мабуть, мій чоловік з моїм характером. Та я вдячна йому, що він все ж таки терпить мене та гасить мій запал.