Коли я п’ятнадцять років тому виходила заміж, то навіть мови такої не було про те, хто виконуватиме роботу по дому. Ми все робили разом, з роботи поверталась приблизно в один час, тому разом готували вечерю, по черзі мили посуд, або хтось міг прибрати у квартирі, а хтось помити посуд, один міг закинути прання, а інший вивішати його. Ніколи не було таких тем, як жіночий обов’язок.
А тоді я пішла в декрет, спочатку один, а за ним і другий. Оскільки я весь час в дома то, в основному вся робота лягла на мої руки. Але мені подобалось турбуватися про родину, подобалось, що коли всі збирались ввечері за одним столом, у нас все було смачно приготовлене, все у квартирі було чисте. Так, чоловік інколи допомагав, але не так, як раніше.
Та одного дня, коли я була в другому декреті, чоловік завів таку дивну розмову. Почав розповідати про свого колегу нового, який нещодавно прийшов до них на роботу. А тоді з розповіді про колегу перейшов на його дружину, почав розповідати, яка вона у нього молодець, що в них виявляється є троє діток і, що дружина цього колеги в декреті була всього по одному року за кожну дитину, а зараз вона не дивлячись на те, що молодшій дитині немає двох років вона успішно працює. І не лише справно заробляє гроші, а ще й всю роботу в побуті виконує сама, її чоловік абсолютно не займається домашніми справами. Колега запрошував мого чоловіка до себе додому і дійсно, виявляється в них все чисто, приготовлено смачно, що колега пишається своєю дружиною, що вона встигає і гроші заробляти і за будинком глядіти.
Я коли це почула, спочатку хотіла влаштувати скандал, адже розуміла, на що він натякає мені, на те, що я маю піти на роботу і сама робити все по дому. Але тоді, трішки подумала і сказала своєму чоловікові: “От бачиш, як не пощастило дружині твого колеги, мені пощастило більше, бо в мене чоловік розуміючий і завжди мені допомагає, ти ж знаєш, як важко з малими дітьми справлятися. Чому ж ти своєму колезі не пояснив, що його дружина також втомлюється, що вона всього-на-всього слабка жінка, що їй потрібна допомога та розуміння? Ти знаєш, я дуже рада, що мені з тобою так пощастило, дякую тобі, з тобою я щаслива” Мій чоловік, мабуть, не очікував такої відповіді, тому, що навіть не знав як реагувати і, що говорити.
Це було сім років тому і за ці сім років, більше до такої розмови ми не повертались. Коли мій декрет закінчився, я вийшла на роботу і тоді весь побут ми знову розділили навпіл. Готував вечерю той, хто приходив швидше з роботи, або, наприклад, якщо я затрималася на роботі, то чоловік не без проблем забирає дітей зі школи. Для нього не проблема піти з донькою до магазину по нові речі. Я думаю, що іноді, правильна відповідь може розставити все по своїх місцях і не обов’язково на підвищених тонах все вирішувати, іноді важливо вчасно схитрити.