Не дивлячись на те, що прожила з чоловіком п’ятнадцять років, подала на розлучення, адже не змогла пробачити йому недовіру. Ми з Андрієм одружилися ще доволі молодими, обом було лише по двадцять років. Одразу один за одним народилися наші синочки, ми раділи та мріяли про донечку. Я займалася дітьми та паралельно навчалася на заочному, в педуніверситеті.
По закінченню навчання, влаштувалась на роботу у місцевий дитячий садочок.Так непомітно промайнуло понад десяток років. І хоч як ми з чоловіком мріяли про донечку, чомусь мені не вдавалось завагітніти. Тож вирішили, що, мабуть батьками нам більше не судилося стати.
А рік тому мене відправили на профвишкіл до обласного центру. Їдучи в автобусі, я відчула, що мені стає зле і чомусь першою думкою, що промайнула в мене в голові, було те, що, можливо, я завагітніла. Два тижні, що я провела нанавчанні, я почувалась не дуже добре, пішла купила в аптеці тест і побачила омріяних дві лінії. Телефоном чоловікові не говорила, хотілося особисто повідомити.
Приїхавши додому одразу порадувала чоловіка. І на моє здивування, він замість порадіти, запитав мене: “І чим же ти похвалилась? Тим, що поїхала навчатись, а повернулась вагітною?” Для мене це було приголомшливо, я сказала йому, що він дуже сильно мене образив. І якщо він відмовляється приймати свою третю дитину, то я одразу можу зібрати свої речі та забрати двох старших дітей, і піти від нього. Він вже сказав, що просто він вже зневірився в тому, що в нас ще будуть діти, тому так відреагував. У мене ж образа настільки відклалася, що я всю вагітність ходила і неначе відгороджувалась від нього. Мені було дуже неприємно від однієї думки про те, що чоловік думав, що я цих два тижні не навчалась, а зраджувала йому.
Дев’ять місяців промайнуло і народилась наша прекрасна донечка Злата. Вона була дуже схожа на чоловіка, всі про це говорили. Чоловік сам не міг натішитись донечкою. Я неначе вже й остигла, не наче готова була його пробачити. А тут випливає новина. Я почула як свекруха розмовляє з кимось телефоном і говорить про те, що Андрій провів тест на батьківство, адже був невпевнений, що Злата його донька, і слава Богу, що він сто процентів батько. Від почутого земля пішла з-під ніг.
Того ж дня, я навіть нічого не пояснюючи, забрала дітей, забрала всі наші речі і переїхала до мами. Чоловік через пів години примчав за нами і просив, щоб ми повернулись додому. Він говорив, що дійсно мав сумніви, але тепер він ніколи не буде в мені сумніватися, і дуже просить, щоб я його пробачила. А я не можу пробачити людині таку недовіру, яка дев’ять місяців вдавала, що все добре, говорив, що він мене любить, говорив, що чекає на цю дитинку. А тоді, потай від мене, зробив тест на батьківство. Так от, тест на батьківство він прийшов, а от тест на довіру – він провалив.