Одружилися ми зовсім юними, йому дев’ятнадцять, а мені вісімнадцять. Скільки ми вислухали від батьків з обох сторін, але ж вперті обоє, як вирішили, так і зробили. Перші два роки жили в мирі і любові, а коли з’явився син, почалися сварки. Я весь час була з дитиною, а моєму Андрію хотілося розваг. Все частіше були непорозуміння. І врешті решт, на четвертому році наше подружнє життя закінчилося.
Було багато образ і претензій. Йому хотілося волі, а ще не подобалося те, що я перестала слідкувати за собою. А мені хотілося помочі від нього і підтримки, адже сили не було і не було бажання, щоб займатися зовнішнім виглядом. Тож одного дня я з сином переїхала в іншу область до бабусі, хотіла йому доказати, що він мені неважливий. Андрій мене кілька раз просив повернутися, а тоді сказав, що немає незамінних і зник з радарів.
Через пів року дізналася, що він живе з іншою. Мені так було тоді образливо, що перше, що в голові виникло, відомстити. Був у мене залицяльник, якого я вічно відганяла, бо ж нелюбий. Так я вирішила спробувати, а бабуся завжди говорила, що потрібно йти до того, хто тебе любить, а не до того кого ти любиш. Вистачило мене аж на пів року, не легко жити з нелюбом, ох не легко. Та й Андрій не довго прожив зі своєю пасією.
Ми з не Андрієм не перетиналися, він справно платив аліменти, до сина приїжджав потай, коли син був у садочку, а тоді в школі. Потім знову чутки дійшли, що в Андрія нова співмешканка, але я вже не хотіла помсти, якось мені було все одно. Я працювала на підприємстві де було багато чоловіків, увагою не була обділена. Один з колег мені подобався, тож коли запропонував мені жити разом я погодилася. Та через два місяці я знову була вільною, бо помітила, що новий чоловік погано до сина ставиться.
Звела мене доля з Андрієм через п’ятнадцять років після розлучення. Син випускався зі школи й запросив батька. Ми спочатку не дуже розмовляли, хоча чесно признатися, побачивши його щось неначе колихнулося в грудях. До кінця вечора Андрій підійшов до мене з розмовою про подальше синове навчання, поговорили, обіцяла тримати в курсі, про особисте не говорили. В день подання документів Андрій на своїй машині повіз нас з сином в Одесу. Тоді на іспити возив, говорили на загальні теми, про майбутнє сина.
А на мій день народження Андрій прийшов мене привітати. Прийшов і з того часу ми вже не розлучалися. Вже встигли сина одружити, онуків двох маємо. Можливо тоді в юності поспішили, потрібно було ще по холостякувати. То не було б стільки дурниць. Але вже як є, таке вони життя.
Саме головне, що я зараз щаслива жінка, дружина, мама та бабуся. І можу з упевненістю сказати, що якщо людина дійсно твоя, то вона буде з тобою і не важливо через що ви пройшли.