Про те, сім’я це не завжди підтримка та розуміння, це не ті люди які тебе підтримають. До такого висновку я дійшла завдяки своїй сім’ї. Я в сім’ї старша дитина, моя сестра молодша від мене на шість років і ще з дитинства я відчувала те не справедливе відношення до мене, як до старшої. Такі вислови, як “Ти старша, ти маєш поступитись”, я ненавиджу ще з шести років. В мене ніколи не було ні своїх особистих речей, ні свого простору, сестра могла в будь-який момент забрати в мене те, що їй подобається. Мама і тато ніколи мене не розуміли, завжди говорили про те, що я росту егоїсткою і, що в житті мені буде дуже важко пристосуватись до людей, хоча з чужими людьми мені набагато легше встановлювати контакт.
Мною ніколи не цікавилися, я завжди прагнула бути хорошою для своїх батьків, але результату не було ніякого. До університету вступила сама своїми силами, ніхто не те, що не похвалив, навіть не підтримав, та не поцікавився. Єдине, що після школи сказали мені батьки – якщо не вступлю до університету на державне своїми силами, то на батьків не розраховувати, адже на платне вони мені коштів не дадуть, в них є ще одна дитина, яку потрібно підіймати на ноги. Відучившись в університеті, я самостійно знайшла собі роботу. І знову ж таки, від батьків жодної зацікавленості. Єдине, що їх цікавило, яка буде в мене зарплатня, та сума яку я маю віддавати їм, адже вони не збираються годувати, і утримувати дорослу доньку.
Коли сестра закінчила школу і не змогла вступити на державне, то батьки говорили всім про те, що система зараз так влаштована, що на державне безплатно не пройти. Провчившись два роки, вона привелась на заочне, адже за пропуски її хотіли взагалі відрахувати. Тоді батьки звернулися до мене і сказали, що я маю влаштувати сестру в фірму, у якій працюю я. Тим більше, що я вже змогла зайняти доволі значну посаду. Я влаштувала на роботу сестру і пожалкувала вже про це через два місяці. Вона завжди придумувала собі якусь хворобу.
Я думала, що ніколи не наважуся на те, щоб піти зі своєї сім’ї на орендоване житло. Але все ж таки мому терпінню прийшов кінець. Минулого місяця в нас на фірмі мали відбутися переговори з одним із наших майбутніх постачальників і моя сестра мала бути присутня на цих переговорах. Я не знаю хто з колег сказав про те, що постачальники дуже вибагливі перебірливі, та взагалі люди з важким характером, тож якщо не вдасться з ними підписати контракт директор нашої фірми розсердиться. Сестра одразу взяла лікарняний, адже саме у її відділ шукали нових постачальників.
Мені нічого не залишалося, як піти замість неї. Договір вдалося підписати і навіть на вигідніших умовах ніж взагалі розрахувало керівництво. Генеральний директор настільки зрадів тому, що я провела успішну згоду, що виплатив мені того ж дня кругленьку суму, як премію. Коли я прийшла додому, мене очікувала сестра, яка запиталася чи провалила я переговори. Я сказала, що все пройшло успішно, що мене керівництво похвалило та ще й дало премію. Сестра одразу сказала, що якби вона не пішла на лікарняний, то премії я б не бачила. То ж по праву, тепер половина цих коштів належить їй.
Не знаю чому, але я вперше наважилась заперечити їй і сказала, що ніяких грошей давати не буду, адже це моя чесно зароблена премія. У розмову тут вже втрутились батьки, почали говорити про те, що я живу в них на шиї живу, в їхній квартирі, що плачу їм нещасні копійки та ще й сестру ображаю. Що як нормальна сестра, я взагалі мала б віддати все молодшій, адже вона студентка, має більші витрати. Знову ж таки, я почула слова про те, що я егоїстка. І тут батько сказав мені те, що якщо я не поділюсь з сестрою грішми, то можу шукати собі житло де інде, адже вони не збираються все життя тримати мене біля себе. Цього мені стало достатньо, я зібрала свої речі і того ж вечора поїхала до готелю. А вже на ранок шукала орендоване житло.
Зараз я живу сама, орендуючи квартиру, моєї зарплатні достатньо. А сестру на роботі я перестала прикривати, в результаті її звільнили. Мама намагається до мене дотелефонуватися, робить спроби зустрітися, але я не хочу з ними розмовляти. Адже розумію для чого вони це роблять. Мені здається, що мені взагалі краще без такої сім’ї