Начитавшись історії про те, як кохані дружини стають зрадженими, та про те, як їм важко після того вистояти. Я вирішила написати вам свою історію, але в моєму житті все навпаки. Зрада чоловіка дозволила мені відчути себе щасливою.
Почну спочатку, я виросла в родині, яка є дуже віруючою, яка мені здається навіть занадто фанатично ставиться до всього. І я не хочу образити в ні в якому разі вірян, але мої батьки, я вважаю, вважали головними, не себе, не дітей, а самі канони, які їм нав’язували. З раннього дитинства я відвідувала храм, я тримала, уже в дитинстві, всі пости, я знала ідучи до першого класу багато молитов, при тому, що я не знала букв. Якщо чесно, це трохи пригнічувало мене, як дівчину, пригнічувала мій розвиток. До того ж однолітки ставилися до мене не зовсім по дружньому. Батьки на це говорили, що така моя доля і я маю її сприймати з вдячністю.
Коли мені виповнилося вісімнадцять років, батьки мене познайомили з хлопцем і сказали, що він мій майбутній чоловік. При тому, що мама знала, що я закохана у свого однокласника. Я знала, що я йому також подобаюся. Та вона сказала, що у нашій сім’ї його не сприймуть, тому, що він з сім’ї грішників та безбожників. А Михайло якого мені сватали, син хороших батьків, вони дотримуються всіх церковних правил, їхній старший син вже став священником. А отже вони та сім’я, яка нам підходить.
Михайло не був у захваті від мене, але також не противився волі батьків. Проживши з ним рік, я вже готова була втекти в монастир. Чоловік пив щодня, завжди сквернословив, навіть підіймав на мене руку, але це робилося все за закритими дверима. Тобто для всіх він був дуже хорошим та правильним чоловіком. Я жалілася батькам, та вони навіть заборонили мені думати про розлучення, адже ми вінчані. Така моя життєва ноша і я мала її нести не нарікаючи.
Та не втримався мій чоловік біля мене, через два роки вже почав ходити до чужих жінок. Я про те знала, та мусила мовчати. Але до пори до часу. Одна з коханок мого чоловіка завагітніла і підняла на ноги всю нашу сім’ю. І щоб не набратися ще більшого сорому, ми розлучилися, Михайло одружився з тією жінкою. Знаю тепер, що він шовковий біля неї, а разом з ним і вся його родина.
Утому, що трапилося мої батьки звинувачували мене. Мовляв, якби народила дитину, то чоловік би тримався. А я, зізнаюся чесно, найбільше боялася від нього мати дітей. Батьки вирішили відправити мене до монастиря, бо для сім’ї я не годжуся. Це й стало останньою краплею. Я у свої двадцять років не хотіла бути закритою.
Тому наважилася на втечу. Було дуже важко, адже я крім шкільної освіти нічого не мала, батьки вважали, що жінкам професія не потрібна. Тож я найнялася двірником та прибиральницею до приватного домогосподарства. Там мені дали невеличку кімнату, в ній я жила.
Зараз мені тридцять років. Я вже самостійна і не залежна, маю житло, маю хорошу роботу. Сім’ю створювати боюсь, адже вона в мене асоціюється з заборонами та посяганням на власний простір. З батьками я не спілкуюсь, до храму також не маю бажання йти. Ось така моя історія.