Я виросла в сім’ї, де батьки турбувались один про одного, я бачила, що таке дійсно кохання, турбота, увага. Я сподівалась, що в мене в житті так само все складеться. Коли познайомилася з Андрієм, то він здавався таким же надійним, спокійним та добрим, як мій батько. За рік відносин я бачила лише його гарні сторони. Коли запропонував одружитись, я погодилась без вагань.
Місяць в шлюбі пролетів непомітно і здавалось, що я дійсно зустріла свою рідну душу. А тоді я захворіла, посеред літа підхопила ангіну, температура 39,2, я почувалась дуже зле. Чоловік якраз прийшов з нічної зміни, я сказала йому, що я захворіла і попросила аби він сходив до аптеки. Я бачила, що він без настрою, думала, що він просто втомився на роботі.
Чоловік пішов з квартири, а через хвилин сорок до мене приїхала свекруха. Вона була дуже незадоволена, сказала, що в неї багато своїх справ, а я замість того, щоб попросити свою маму, погнала її в аптеку. Я була здивована, сказала, що ліки мав Андрій придбати, свекруха ще більше розсердилася та сказала: “Ти, що собі придумала, що не бачиш, що він прийшов втомлений з нічної зміни, йому потрібно відпочивати, а не за ліками тобі бігати, взагалі він цих кілька днів побуде в мене, щоб не дай боже від тебе не заразився” Сказати, що я була здивована, то нічого не сказати. Свекруха взяла гроші за мої ліки і пішла, грюкнувши дверима.
Чоловік подзвонив, аж на другий день, подзвонив запитати, чи я вже здорова, чи потрібно йому вже повертатись додому. Я сказала, що хвора і поставила слухавку, тобто він добув до мене не телефонував і навіть не поцікавився, як я себе почуваю, а зараз зателефонував, бо захотів прийти додому. Я зателефонувала до мами і розповіла ситуацію.
За двадцять хвилин, вони з батьком були вже в мене. А за годину, я вже була в батьківській квартирі, в теплому ліжку і біля мене стояв запашний чай. Біля мене сидів батько і говорив, що у таких ситуаціях, як хвороба, проблеми та інша біда, подружжя пізнають один одного найкраще. Батько сказав, що якщо чоловік турбується про себе більше ніж про свою дружину, значить він просто ще не виріс для того, щоб стати сім’янином, він маленький мамин син, якого я повинна залишити мамі. І маю почекати допоки зустріну дійсно справжнього, дорослого чоловіка. Я прислухалась до поради батька.
З того часу промайнула вже десять років. Два роки тому я зустріла свого нинішнього чоловіка Ігоря і можу сказати, що він дійсно дорослий чоловік. А я дійсно почуваюся безпечно біля нього, у відповідь намагаюсь дати таку ж підтримку та кохання. А колишній, до речі, після мене ще два рази одружувався, а зараз знову проживає біля своєї мами, мабуть, ще росте.